Камергер Себастіан Ле Гофф підняв угору обвиту лозою палицю, тричі стукнув нею об поміст.
– Хо-хо! – крикнув. – Шляхетні пані, панове й рицарі.
– Хо-хо! – відповів натовп.
– Хо-хо! Ось давній звичай! Хай даровано нам буде виноградне гроно! Хо-хо! Хай дозріває на сонці!
– Хо-хо! Нехай дозріває!
– Хо-хо! Нехай придавлене ферментується! Нехай набирає сили й смаку в діжках! Нехай смачно ллється в келихи та йде до голів, на добру славу Її Ясновельможності, чарівних пані, шляхетних рицарів і робітників виноградників!
– Хо-хо! Нехай ферментується!
– Нехай прийдуть Красиві!
З адамашкових наметів на протилежних кінцях подвір’я з’явилися дві жінки – княгиня Анна Генрієтта та її чорноволоса супутниця. Обидві були щільно закутані в багряні плащі.
– Хо-хо! – камергер ударив палицею. – Нехай прийдуть Молоді!
«Молоді» були навчені й знали, що треба робити. Любисток підійшов до княгині, Ґеральт – до чорноволосої, яку, як знав уже, звали Достойною Фрінгіллою Віго.
Обидві жінки одночасно відкинули плащі, а натовп вибухнув оваціями. Ґеральт сковтнув слину.
Жінки мали на собі білі, тонесенькі, наче павутинки, сорочки на тонесеньких бретельках, і сорочки ті навіть до стегон не доходили. А ще тісні трусики з оборками. І нічого більше. Навіть прикрас. Також були вони босими.
Ґеральт узяв Фрінгіллу на руки, а вона досить охоче обійняла його за шию. Ледь відчутно пахла вона амброю й трояндами. І жіночістю. Була теплою, і тепло те проникало, наче стріла. Була м’якою, і м’якість та обпалювала й дражнила пальці.
Вони донесли жінок до діжки, – Ґеральт – Фрінгіллу, а Любисток – княгиню, – допомогли їм зійти на виноградні грона, що вгиналися під ногами й бризкали соком. Натовп заревів:
– Хо-хо!
Княгиня й Фрінгілла поклали одна одній руки на плечі, допомагаючи собі втримувати рівновагу на гронах, у які провалилися аж по коліна. М’якоть прискала й бризкала. Жінки, ідучи по колу, топтали виноградні грона, хихочучи, наче підлітки. Фрінгілла цілком непротокольно підморгувала відьмакові.
– Хо-хо! – кричав натовп. – Хо-хо! Нехай ферментується!
Чавлені грона бризкали соком, мутна м’якоть булькотіла й рясно пінилася біля колін давильниць.
Камергер ударив палицею в дошки помосту. Ґеральт і Любисток підступили й допомогли жінкам вийти з діжки. Ґеральт бачив, що Анарієтта, коли Любисток брав її на руки, укусила поета за вухо, а очі її небезпечно блищали. Йому й самому здавалося, наче губи Фрінгілли торкнулися його щоки, але голову він би на те не поставив, чи було воно навмисно чи випадково. Виноградний сік сильно пах, ударяв у голову.
Він поставив Фрінгіллу на поміст, загорнув у багряний плащ. Фрінгілла швидко й сильно потиснула його долоню.
– Ці давні традиції, – прошепотіла, –