– Легкий ти, куроліску, – Ґеральт трусонув твар’ю, що й справді важила не більше за добре вгодованого індика. – Легкий. На щастя, платять мені поштучно, а не пофунтово.
– Уперше, – Рейнар де Буа-Френ тихенько засвистів крізь зуби, що, як знав Ґеральт, у нього було виявом найвищого ступеня здивування. – Уперше бачу щось подібне. Справжня дивовижа, слово честі, дивовижа над дивовижами. Значить, ото воно і є – славетний василіск?
– Ні, – Ґеральт підняв потвору вище, аби рицар міг краще її роздивитися. – Це не василіск. Це куроліск.
– А яка різниця?
– Фундаментальна. Василіск, що зветься ще регулом, є гадом, а куроліск, що зветься ще скоффіном, або кокатриксом, то орніторептилія, що значить «напівгад, напівптах». Це єдиний відомий представник роду, який учені назвали орніторептиліями, оскільки вирішили після довгих дискусій, що…
– А який із тих двох, – урвав його Рейнар де Буа-Френ, не зацікавлений, схоже, мотивами вчених, – поглядом убиває або перетворює на камінь?
– Жоден. То вигадка.
– То чому люди їх обох бояться? Оцей-но аж ніяк не великий. Він насправді може бути небезпечним?
– Оцей-но, – відьмак трусонув здобиччю, – зазвичай нападає ззаду й безпомилково цілить у потилицю або під ліву нирку, в аорту. Зазвичай достатньо єдиного удару дзьобом. А якщо йдеться про василіска, то все одно, куди той вкусить. Його отрута найсильніша серед відомих нейротоксинів. Убиває за кілька секунд.
– Бррр… А кого з них, скажи, можна прикінчити за допомогою дзеркала?
– Будь-якого. Якщо гепнути в довбешку.
Рейнар де Буа-Френ зареготав. Ґеральт не сміявся: дотеп про василіска й дзеркало перестав його веселити ще в Каер Морені: учителі надто часто ним користалися. Настільки ж несмішними були для нього жарти про дівчат і єдинорогів. Утім, рекордом дурості й примітивізму були в Каер Морені численні версії дотепу про дракониху, якій молодий відьмак, як заклад, мав потиснути правицю.
Він усміхнувся до спогадів.
– Волію тебе всміхненого, – сказав Рейнар, уважно до нього придивляючись. – Стократно, ба й того більше волію я тебе такого, як оце зараз. Аніж такого, яким ти був тоді, у жовтні, після тієї драчки в лісі Друїдів, як їхали ми до Боклера. Тоді, оце тобі скажу, був ти похмурим, сповненим досади й ображеним на весь світ, наче ошуканий лихвар, а до того ж дратівливим, наче чоловік, у якого всю ніч нічого не виходило. Навіть уранці.
– Я й справді таким був?
– Справді. Не дивуйся, що я волію тебе таким, як зараз. Зміненим.
– Терапія працею. – Ґеральт знову трусонув утримуваним за хвіст куроліском. – Рятівний вплив професійної активності на психіку. А тому, аби продовжити лікування, перейдімо до справ. Є можливість заробити на скоффіні трохи більше, ніж умовлена ставка за вбивство.