– Ти коли-небудь думала про неї? – запитує Дуглас.
– Про кого?
– Про дружину Джона. Думаєш, вона знає?
Згадка про Джонову дружину розсіяла радість Еллі.
– Не знаю, – відповіла вона. І, не дочекавшись від Дугласа ніякої реакції, додала: – Я б точно здогадалася, якби була на її місці. Він говорить, діти для неї набагато важливіші. Іноді я навіть кажу собі, що вона може відчувати полегшення, що їй не потрібно турбуватися про нього. Я маю на увазі, їй не потрібно робити його щасливим.
– Ти видаєш бажане за дійсність.
– Можливо. Але, якщо чесно, то відповідь – ні. Я не думаю про неї і не почуваюся винною. Мені здається, якби у них все було добре, якби між ними був зв’язок, цього не сталося б.
– У вас, жінок, доволі дивне уявлення про чоловіків.
– Думаєш, з нею він щасливий? – Еллі пильно поглянула в очі Дугласу.
– Поняття не маю. Мені лише здається, якщо він спить з тобою, це зовсім не означає, що він нещасливий з нею.
Настрій Еллі поволі змінюється, і, ніби позначаючи цю зміну, вона відпускає руку Дугласа й поправляє свій шарф.
– Хочеш сказати, я погана? Чи він поганий?
Нарешті хтось сказав їй про це. І не хто-небудь, а Дуглас! Людина, яка взагалі не схильна засуджувати інших. Це до біса боляче.
– Я не думаю, що хтось із вас чинить погано. Просто у цій ситуації я думаю про Єлену і про те, як багато важитиме для неї наша дитина, і про те, що я міг би її зрадити лише тому, що увага, яка раніше належала мені, тепер належатиме нашому малюку…
– То ти все ж таки думаєш, що він чинить неправильно.
– Та ні… – хитає головою Дуглас, спиняється і вдивляється у нічне небо, намагаючись ясніше сформулювати свою думку. – Мені здається, тобі варто бути обережнішою, Еллі. Ти постійно намагаєшся вгадати, що він має на увазі, чого він хоче. Це все дурниці. Ти лише марно гаєш час. Як на мене, все значно простіше. Ось дивись: ти комусь подобаєшся, тобі хтось подобається, ви починаєте зустрічатися, і все.
– Ти живеш у чудовому вигаданому світі, друже. Шкода, що реальність трохи інакша.
– Гаразд, давай змінимо тему. Не варто говорити про це після всього того, що ми сьогодні випили.
– Ні, стривай, – різко обірвала друга Еллі. – Що у тверезого на думці, те у п’яного на язиці. Гаразд, принаймні тепер я знаю, що ти про мене думаєш. Далі можеш не проводжати, передавай вітання Єлені.
Останні два квартали до свого дому вона практично пробігає, не обертаючись, щоб поглянути на свого старого друга.
Редакція газети «Нейшн» переїжджає. Коробка за коробкою вирушають у нове приміщення зі скляними стінами на яскравій і жвавій набережній у східній частині міста. За останні кілька тижнів офіс ніби