Ріццолі підвелася, уважно дивлячись під ноги. Комарі обліпили її обличчя й пили кров, але вона не зважала на біль і бачила лише опале листя й густий підлісок. Пасторальний краєвид, на який вона зараз дивилася із жахом.
«Скільки ще мертвих жінок лежить у цих хащах?»
– Це його звалище.
Вона озирнулася й подивилася на Гебріела Діна. Це він сказав. Він сидів навпочіпки за кілька футів від неї та просіював листя руками, одягненими в рукавиці. Ріццолі навіть не бачила, коли він устиг їх натягнути. І от він підвівся, зустрівшись із нею поглядом.
– Ваш убивця уже користувався цим місцем, – сказав Дін. – І, можливо, скористається знову.
– Якщо ми його не сполохнемо.
– У цьому й складність. Тримати все в секреті. Якщо ви не сполохаєте його, є шанси, що він повернеться. Не для того, щоб викинути тут наступне тіло, а просто щоб побути. Знову відчути збудження.
– Ви з відділу аналізу поведінки, правда?
Не відповідаючи на її запитання, він озирнувся й подивився на фахівців, які вишикувалися в хащі.
– Якщо вдасться приховати це від преси, у нас, можливо, є шанс. Однак ми мусимо подбати про це зараз.
«Ми». За допомогою самого лише цього слова він став її союзником – без її прохань і згоди. І от він стояв тут і роздавав накази. А найбільше дратувало те, що всі інші слухали їхню розмову й розуміли, що її авторитет піддається сумніву.
Лише Корсак зі своєю звичною безпардонністю насмілився втрутитися.
– Даруйте, детективе Ріццолі, – сказав він. – Що це за чоловік?
– Агент ФБР, – відповіла вона, не відводячи погляду від Діна.
– А чи міг би мені хтось пояснити, коли ця справа встигла потрапити під федеральну юрисдикцію?
– Не встигла, – сказала Ріццолі. – І агент Дін уже збирається йти. Хто його проведе?
Вони з Діном дивилися в очі одне одному. Потім він віддав їй честь, мовчки визнаючи, що програв цей раунд.
– Я сам зможу знайти дорогу.
І з цими словами він розвернувся й пішов назад до поля для гольфу.
– Що вони собі думають, ці фебеерівці? – уголос міркував Корсак. – Вічно мають себе за королів. Навіщо Бюро сюди поткнулося?
– Якби ж я знала, – відповіла Ріццолі, вдивляючись у хащу, до якої зайшов Гебріел Дін, і проводжаючи поглядом його сіру постать, ледь видиму в сутінках.
Лейтенант Маркетт прибув за півгодини.
Зазвичай Ріццолі анітрохи не подобалася присутність старших за званням. Вона не любила, коли вищий за ранґом офіцер стояв над душею під час роботи. Однак Маркетт не втручався. Він просто зупинився посеред дерев, мовчки оцінюючи ситуацію.
– Лейтенанте, – покликала його Ріццолі.
– Ріццолі, – коротко кивнув він їй.
– Що тут знадобилося