Ще одна «чортівська» рослина – тютюн. Він нібито виріс із порохні від чорта, із чортової крові, із попелу від спаленого чорта тощо.[139] Побутують такі уявлення й досі: «Звідки тютюн узявся? Чорт насрав – і получилося, а ми його курім».[140] Нерідко «чортовим деревом» вважають осику: «Осика – то чортове дерево».[141]
Не можна нібито ховатися від блискавки й під старими дуплавими деревами: «Грім б’є в нечисті місця, де чорт сидит. В ялицю, смереку, бука, дуба. Де дупло є, кажут, там нечисте сидит».[142] На Вінниччині вірили, що чорт сидить у сухій вербі, що відображено й у прислів’ї: «Закохався, як чорт у суху вербу».[143] Подекуди застерігають перечікувати грозу під ліщиною: «Грім часто б’є в лєщину, бо там ховаєця нечистий».[144] З чортом пов’язують і таку аномалію дерева, як свічка (стрімка гілка, яка відходить від самої серцевини дерева): «На дрóва його. Палóть. Свєчка. Сатана поставіла вже ту свєчку».[145]
Чорт може проявляти себе коли завгодно, проте улюбленим часом, згідно з народним переконанням, є полудень та опівнічна пора: «Північ, дванайціта година – то їх година. І дванайціта година вдень. Бо апостола читає дєк: «Бійся біса в полудневу днину». Дванайціта година – то є його година. Сіяти на полю не можна, – то може сі не вродити ніц».[146]
Судячи з бувальщин та оповідок, серед молоді звичним було випробування ляком в опівнічну пору. Наприклад, потрібно було зайти на кладовище і як доказ принести скалку з хреста. Інколи в таких історіях трапляється й образ чорта:
«Батько росказував. Хлопці, годов по девятнадцать – по двадцять, ходили гулять. Ну, а хутор, і стояла пустка. Ніхто не живе. І заспорили между собой. Ідуть часов двенацать ночі уже з гулянки і говорать: «Хто з печі попелу достане у пустці – ставим бутилку водкі». Ну, один храбрий нашолся – пришов, сунув руку в п’єч, а хтось його як вхопить за руку: «Возьмеш мене замуж – одпущу». Ну, раз такоє дєло, соглашаєця: «Беру!» А он же нє відіт нікого – тьомно. І он заболєв. Ну, мать-старуха плаче, плаче – шо такоє? Не їсть, не п’є, всьо врем’я худне парень. Ну, расказав. Вона говорить дєду: «Гаврило, шукай сватов». Приїжжают туда, а там свєтіця, свєчкі горать, пани такії ходять в шляпах, ну, говорить, шо таке: не ноги, а вроді копити. Ну, і сказав там вже [один]: «Ото єсть в попа подбороднік такой у церкві. – Ун дає йому і говорить: – старайся її за руку взять і накрить руки». Взяв, накрив, і, говорить, нічого не осталось: ні свєчок, шум токо і всьо. Куди воно дєлось? А молоду он держить. А она, как мать уроділа, так і осталась в його гола. Накрив її сват свитою, привели її, обвелись вони хазяйством, дєтішками…»[147]
Зустріч із «чортом» у таких випадках могла бути цілком