– «Десь вночи ходили, та один казав, шо взєв якогось чорного котика на руки та й каже: «Так змерз, бідний котик, бідний». А він з-під плечє каже: «Ой біднийбідний», – той котик йому відказав. То він так сі був перепудив, шо ну…»[107]
– «Каже: йду – то кот бежить. С кота – заєц. Війшов наперед, сів собє й дівіца на менé. Каже, вже коси сталі дубом… Мєсяшно… Каже, до хати вєк собаки бєжать до менé, а сьо й собаки не бежать. Ка’, глядить – то так як свіня. Потом копіца сена сунеца. Вже так злякавс. Ка’, пока прийшов до хати, і собаки – шоб которий гавкнув».[108]
Окрему групу оповідок становлять ті, у яких чорт у тій чи тій подобі налягає людині на плечі або надміру обтяжує своєю вагою воза. У таких випадках «нечиста сила» відступалася лише після того, як хтось здогадувався зробити хреста чи помолитися. Доволі часто наприкінці чорт промовляє: «Здогадався!» – і зникає з демонічним реготом:
– «Їде чоловік у базар. Лежит баран, хороший баран, здоровий, центнерув два. Ну, чого ж цього барана не взяти? Може, хто їхав в базар да загубив… Як вони поклали на воз – до цей воз ломитсє, і коні мокрії – не мона везти. А то та лякаха, ти понємаєш? От вуни проєхали трохи. Уже коні мокрії, да й тії люди мокрії – полякалисі – не мона ж везти того барана. Давай уже вони ж його скидать – не мона. А то та лякаха сєла, от. Там сидєла й баба, шо ж той бабі робить? Та баба взяла таку соломинку, да зробила хрестика, да тому вже барану да тако под носа тако, а вон як зарегоче: «Га-га-га-га-га! Догадаласи, баба, – знала б ти барана, шоб ти кілометр ше проїхало!» Задушив би. Така лякаха, або нечиста сила. У барана лякаха залізла».[109]
– «Євреї ж не вірять в Христа. А прийшлося їхали на Межóріч, на базар. А прийшлося: стоїть на дорозі біля мóгилок бáзя маленька, гувечка. А він ту гувечку не знав, та і взяв, а та гувечка стала бекати… А він каже: «Ця гувечка нам пугáна, ни мона дувезти». І ни мона скинути. То зрубили хрестика з соломи і дали цього хрестика, і вона сама злізла. То їм же ж ни мона хрестика, а як прийшлось, то й зробили. То, казали, злий».[110]
– «То, там-о десь колись баби як казали старіє, я був на роботі… До, значить, каже, шо єде… де з гостéй єхав дядько чи дід. От. Да, каже, баран бежить, такий маленький. А вон встав до – сядай, сядай… То той, значить, баранчик плигнýв на той воз, а вон – коні зразу мокріє, не мона, наче тонну положів. От. А вон тоді єде, і коні стают… А вон перехрестився, воно плигнýло з воза до каже: «Догадавсь, гад». Шо перехрестивсь. І воно плигнýло з воза, і нічо’ не було. Це таке, сказкі були…»[111]
– «Віз господар з поля снопи при вечері. Біжить по дорозі баран. Бере той господар барана на фуру. Коні засопли і не можут з місця рушити. Аж коли взяв того барана зігнав з воза, тоді коні рушили. То нечиста сила була».[112]
– «Дід мій росказував ше. Їде старий, їде