До речі, нинішні страуси – зовсім не дикі тварини, як багато хто думає. Вони давно вже одомашнені. На страусових фермах, яких в одній тільки Африці не одна сотня, гігантських птахів розводять у величезних кількостях. У продаж іде все: м’ясо, пір’я, яйця, шкіра, з якої роблять різноманітне взуття, сумки, гаманці. Завзяті фермери зробили статтею доходу навіть просте відвідування таких ферм туристами. Тут демонструються страусові перегони, пригощають яєчнею, причому одним яйцем можна нагодувати десять чоловік. Останнім часом розводити страусів почали і в Україні, хоча у заповіднику Асканія-Нова ці великі африканські птахи живуть вже давно.
Хто з нас не спостерігав у зоопарку павичів і не любувався їх яскравим фантастичним хвостом. Однак те віяло, яке усі чомусь називають «хвостом» павича, – насправді лише верхні пера хвоста, що його вкривають. А от власне хвіст павича не помітний і служить опорою для розкішного віяла.
Мал. 1.10. Так виглядає справжній хвіст павича (праворуч)
До речі, існує романтичний давньогрецький міф про те, як у павича з’явилося його чудове оперення. Жриця Іо, коханка Зевса, була перетворена ним у корову. Так він хотів уберегти її від гніву своєї дружини Гери. Але та зажадала корову собі в дарунок і приставила до неї Аргоса – чудовисько, тіло якого було вкрите безліччю очей. На прохання Зевса Гермес вбив багатоокого вартового, і тоді Гера перенесла очі вбитого чудовиська на оперення павича.
Хто не пам’ятає ще зі шкільних років знамениті рядки з вірша російського поета М. Некрасова «Несжатая полоса»:
Пізняя осінь. Граки відлетіли,
Ліс оголився, поля спорожніли…
Саме грачиним перельотом після листопаду, вже майже перед самою зимою закінчується в Україні, а так само і у Європейській частині Росії, грандіозне переселення пернатих. Однак з кожним роком осіння подорож граків стає усе коротшою. Птахи мовби стали забувати ті краї, де зими тепліше, ніж на їхній батьківщині. А от багато хто з нас, твердо пам’ятаючи, що грак – птах весняний, зустрівши його узимку, помилково приймають його за кого-небудь з його родичів (наприклад, ворона, а то й ворону). Дійсно, граки були і залишаються гінцями весни. Однак вже приблизно років зо п’ятдесят межа їхніх зимівель відсувається в напрямку весняного перельоту, тобто на північний схід. Чимало їх стало справді осілими птахами, які проводять усю зиму біля власних гнізд. Саме тому граки узимку на вулицях і в парках наших міст – не така вже й дивина.
Напевно багато хто з нас неодноразово чув, як кує зозуля. Образ тужливої жінки-зозулі, починаючи зі знаменитого «Слова о полку Ігоревім», став уже хрестоматійним. Однак не всі знають, що самиця-зозуля ніколи не кує, а лише видає квапливе «вік-вік-вік». А ось хто справжній горлань, так це закоханий