Цікаво, що «даром мовлення» володіють як морські, так і прісноводні риби. Так, наприклад, в Амазонці «розмовляє» приблизно кожний другий чи третій з двох тисяч видів риб, що мешкають в її водах. Особливо багато таких «базік» серед сомів та харациноподібних риб. У риб утворилися специфічні звукові апарати. Якщо у вищих хребетних і птахів звуковий орган один – гортань, то риби для відтворення звуку використовують і плавці, і зуби, і зяброві кришки, і плавальний міхур. Звуки, що видаються рибами, найрізноманітніші: це і цвірінькання, і ричання, і скрипіння. Всі вони призначені для відлякування хижаків і конкурентів.
Загальновідомо, що тихоокеанські лососі – кета, горбуша, нерка та інші – рухаючись до своїх нерестовищ, упевнено переборюють не тільки зустрічний плин рік, але й мілини, перекати, водоспади та інші перешкоди. Під час нересту лососі перестають харчуватися і дотепер вважалося, що основним джерелом енергії для них у цей період служать жири та вуглеводи. Однак, як установили вчені з Інституту біології моря у Владивостоку (Росія), запаси цих речовин знищуються приблизно за тиждень після початку голодування. Насправді основним джерелом енергії для лососів стають м’язові білки, які складаються з амінокислот, що цілком можуть служити для синтезу глюкози – головного постачальника енергії для живої клітини. У лососів два види м’язів – білі і червоні; під час голодування «на поживу» йдуть білі м’язи, а червоні працюють до кінця нересту. При цьому риба втрачає більше половини маси тіла, порушується робота механізмів, що регулюють обмін речовин, і незабаром після нересту зовсім знесилівши, риба скачується за течією ріки і гине.
Проте невірно, нібито всі лососі гинуть після метання ікри. Так, наприклад, шляхетний лосось, більш відомий як сьомга, продовжує жити і дає потомство ще до п’яти разів.
Відомі усім, хоча б з чуток, раки-пустельники насправді зовсім не раки, а краби. Просто вони не підгинають своє м’яке черевце під широкий головогрудий панцир, як інші краби, а ховають його в порожню раковину молюска. Тому й тіло у них не зжалося, а залишається витягнутим, трохи нагадуючи річкового рака.
Мал. 1.11. Рак-пустельник та його «приятелька» актинія
Не зовсім справедливе й іменування їх «пустельниками». Насправді раки-пустельники можуть бути досить таки товариськими. Наприклад, деякі з них носять на раковині для додаткового захисту пекучу актинію. Сама актинія при цьому харчується шматочками, що перепадають з «хазяйського столу». Є навіть пустельники, що вважають раковину непотрібною, саджають актинію прямо на спину і сміливо розгулюють по морському дну.
Не відповідає дійсності поширена думка, начебто молюски не мають зубів. Насправді багато