До речі, ніжинську горобину ніхто спеціально і не виводив. Ботаніки вважають ніжинську горобину не окремим видом, а особою формою горобини звичайної. У сільських місцевостях Владимирської області до сьогодні ледве не в кожнім дворі можна зустріти це дивне дерево. За умови правильного збереження його плоди досить довго зберігають свіжість і свій справді чудовий смак.
Усім відомий волоський горіх. І саме дерево, і його плоди називають горіхами. Проте це невірно. У справжніх горіхів – ліщини, дуба (до речі) та інших – навколоплідник твердий, дерев’янистий. А у волоського горіха плоди мають зовнішню м’яку оболонку. Вона добре помітна у незрілих плодів, але при дозріванні відпадає і внутрішній шар навколоплідника, так званий ендокарпій або шкарлупа, опиняється зовні. Тому ботаніки іменують плід волоського горіха кістянкою, але на відміну від типової соковитої кістянки – вишні, сливи, персика, абрикоса – вважають його кістянкою сухою.
Мал. 2.3. Цвітіння волоського горіха (жіночі квітки)
Існує також думка, що горіхове дерево ніколи не цвіте. У Середній Азії з цього приводу навіть приказка є: «Умре той, хто побачить квітку горіха». Проте це лише легенда. Дерево волоського горіха зацвітає навесні, хоча його квітки дрібні, непоказні і непомітні. Чоловічі квітки зібрані в зелені сережки, довжина яких сягає 12 сантиметрів. Жіночі квітки розташовуються поодинці або групами по 2–4 у верхній частині пагону.
Дуже часто арахіс називають земляним горіхом. Це плід довгастої неправильної форми з пухкою шкарлупою, яка до того ж поцяткована уздовж і поперек сітчастими жилками. Однак арахіс зовсім не горіх, хоча іноді його й відносять до горіхів. Насправді, арахіс – це біб, як, наприклад, квасоля або сочевиця. Його насіння визріває у бобі: під ламкою шаруватою оболонкою ховається до семи темно-коричневих «горішків». Вони постачають до організму людини жирні кислоти, які поліпшують короткострокову пам’ять. Навіть 100 грамів арахісу досить, щоб підсилити увагу. Тому цими горішками надзвичайно корисно поласувати перед