Вони лежали, вражені і невпевнені, в довготривалому мовчанні. Згодом Ізабель почала обдумувати те, що відбулося. Жінка піддалася, але не у пасивному сенсі – вона хотіла зробити йому цей подарунок. Насправді вона прагнула продовження. На якусь мить ця думка налякала її. Ізабель уявила їх удвох на початку якогось спуску, кінця якого вона не уявляла.
– Що ми наробили? – промовила вона.
Він сів на ліжку й обійняв її.
– Ми зробили те, що повинні були, – Стівен шалено на неї подивився. – Моя мила Ізабель, зрозумій це.
Вона мовчки хитнула головою. Він хлопчисько. Милий хлопчисько. І тепер він завжди буде поряд.
– Стівен, – вона вперше назвала його ім’я чарівною іноземною вимовою.
– Ізабель, – відповів він, і його обличчя освітила посмішка.
Вона притисла його до себе, а в кутиках її очей збиралися сльозинки.
– Ти прекрасна, – сказав Стівен. – Я не знаю, як буду дивитися на тебе відтепер. Я видам нас. Ми будемо сидіти за вечерею – а я буду думати про те, що ми робили тут. І буду уявляти тебе такою, яка ти зараз, – він ніжко провів рукою по її плечу і притис тильну сторону долоні до її щоки.
– Не видасиш. І я не видам. Ти повинен бути сильним, адже ти кохаєш мене, – у спокійному погляді Стівена вона не побачила страху.
Його руки ніжно гладили її груди, і вона втратила концентрацію. Вони проговорили лише хвилину, але те, що вони встигли одне одному сказати і що це означало для них, втомило її думки. Непереборне бажання захоплювало її тіло щоразу сильніше, супроводжуючи його руку, котра торкалася тих ніжних частин її тіла, які мало хто має право бачити. Її дихання збилося, і вона відчула, як зісковзує знову кудись у безодню, яка не матиме краю, – але цього разу за власним бажанням.
Того вечора Азер мав навдивовижу гарний настрій. Меро схилявся до того, щоби пристати на його нові пропозиції щодо зарплатні робітникам. Страйк поширився серед фарбувальників, але було малоймовірно, що він зачепить інші частини галузі. Його друг Берар, котрий не заходив вже майже тиждень, пообіцяв навідатися разом із дружиною та тещею для гри в карти після вечері. Азер розпорядився, щоб Маргарита принесла дві пляшки бургундського червоного з льоху. Він зауважив, що мадам Азер чудово виглядає, та поцікавився, як минув день Лізетти.
– Я гуляла у саду, – почала вона, – і потрапила туди, де наш сад зовсім заріс та стикується із іншими. Я сіла під деревом та, мабуть, трохи задрімала. І мені наснився дуже дивний сон.
– Що ж тобі наснилося? – Азер почав забивати трубку тютюном.
– Я не можу розповісти, – хихикнула вона.
Батько не став наполягати і, схоже, розчарував її цим. Тим часом Азер звернувся до дружини:
– А як ти провела день? Якісь важливі справи у місті?
– Та ні, нічого особливого, – відповіла Ізабель. – Поговорили із хлопчиком