17
Ми разом склали іспит для отримання свідоцтва про закінчення початкової школи. Коли вона зрозуміла, що я хотіла би також, щоб мене перевели в старші класи, вона втратила енергію. Так сталося, що одна річ здивувала всіх: з нас двох я склала всі іспити з десятьма балами; в свідоцтві Ліли були всі дев’ятки та одна вісімка з арифметики.
Вона не сказала мені жодного слова гніву або невдоволення. Замість цього вона знюхалася з Кармелою Пелузо, дочкою теслі-гравця, начебто для неї мене вже не вистачало. Через декілька днів ми стали тріо, в якому, однак, я, хоча й була першою в школі, як правило, майже завжди була третьою. Вони говорили та постійно жартували одна з другою, або, вірніше, Ліла говорила й жартувала, Кармела слухала й насолоджувалася. Коли ми йшли на прогулянку між церковним приходом і шосе, Ліла завжди була в центрі, а ми по обидва боки. Мені здавалося, що вона все більше зближується з Кармелою, від чого я страждала та відчувала, що мені хочеться повернутися додому.
Останнім часом вона була приголомшена, здавалася жертвою сонячного удару. Було вже дуже жарко, тому ми часто змочували голову в фонтані. Я пригадую її з мокрим волоссям й обличчям, по якому стікали краплі, вона хотіла постійно говорити про те, що буде, коли ми підемо до школи наступного року. Це стало її улюбленим аргументом, а я чинила цьому опір, начебто це була одна з історій, яку вона мала намір написати, щоб стати багатою. Тепер, коли вона говорила, то переважно зверталася до Кармели Пелузо, в якої було свідоцтво з усіма семірками, й вона не склала іспиту, щоб бути переведеною в старші класи.
Ліла вміла дуже гарно розповідати, так все видавалося правдою: школа, куди ми підемо, вчителі, а мене це змушувало сміятися, змушувало хвилюватися. Але одного ранку я її перебила.
– Ліло, – сказала я, – ти не можеш ходити в школу, ти не склала вступного іспиту. Ні ти, ні Пелузо не можете ходити.
Вона розсердилася. Вона сказала, що також буде ходити, з іспитом чи без іспиту.
– Навіть Кармела?
– Навіть.
– Ви не можете.
– Потім побачиш.
Але ці мої слова мали дати їй сильний струс. Від того часу вона перестала розповідати про наше майбутнє навчання в школі й стала мовчазною. А потім, з раптовою рішучістю, вона почала мучити всіх членів сім’ї, кричала, що вона хотіла б вивчати латинську мову, як її будемо вивчати я й Джильйола Спаньюоло. Особливо це стосувалося Ріно, який обіцяв допомогти, але нічого не зробив для неї. Марно було пояснювати їй, що тепер уже нічого не зробиш, вона ставала ще більш нерозсудливою і ще більш поганою.
На початку літа в мене було неприємне враження, що дарма її щось доводити словами. Я бачила, якою вона стала нервовою, якою агресивною, як це було завжди, та я була задоволена, що знову її впізнаю. Але я також відчувала за її старими способами поведінки покарання, що мене непокоїло. Вона страждала, й її муки мені не подобалися. Я вважала за краще, коли вона відрізнялася від мене, була далекою від моїх турбот. І дискомфорт, який я відчувала, коли для мене