Коли ж кухня стала стерильною, як шпиталь, вони пройшлися по всіх спальнях, познімали ковдри й простирадла з кожного ліжка й решту дня провели за кип’ятінням, викручуванням та сушінням сімейної білизни. Матраци та подушки розвішали на тильному паркані й полили гасом, а потім як слід витіпали килимки з передпокою. До цього залучили всіх хлопців, саму лише Меґґі звільнили від потреби допомагати, бо вона потрапила в абсолютну немилість. Дівчинка заповзла за сарай і гірко заплакала. Її голова пульсувала пекучим болем від мила та пухирів; їй було так соромно, що вона навіть не поглянула на Френка, коли той прийшов і умовляв її повернутися додому, але марно.
Зрештою довелося йому тягнути малу додому силоміць, хоча та пручалася і хвицалася. А коли підвечір із Вахіне повернувся Педді, вона від страху забилася в куток. Батько, зиркнувши на острижену голову Меґґі, розплакався і, важко опустившись у своє віндзорське крісло, затулив обличчя руками і погойдувався туди-сюди. А вся сім’я стояла поруч і переминалася з ноги на ногу, бажаючи лише одного: провалитися на місці, аби цього не бачити. Коли Фіона помітила, що Педді потроху отямлюється, вона заварила чаю і налила чоловікові.
– Що сталося у Вахіне? – спитала вона. – Тебе так довго не було.
– Ну, спершу я почастував отого мерзенного макаронника батогом і вкинув його в годівницю для коней. Потім я помітив Мак-Леода – він саме стояв біля своєї крамниці й спостерігав; тож я розповів йому, у чім річ. Мак-Леод покликав із бару кількох хлопців, і ми вкинули у годівницю весь виводок отих макаронників та й полили їх рідиною для миття овець. Далі я подався до школи, щоб побачитися з сестрою Аґатою, і, мушу сказати, вона клялася власною головою, що нічого такого не помітила. Вона витягнула оту дівчинку-італійку з-за парти, щоб перевірити її волосся, і, певна річ, там було повнісінько вошей. Сестра Аґата відіслала її додому й наказала не повертатися до школи, аж поки її волосся не стане чистим. Я змусив її, а також сестер Деклан і Катерину передивитися всіх дітей у школі, і серед них виявилося багато завошивлених. Самі сестри чесалися, як навіжені, коли гадали, що на них ніхто не дивиться.
Педді весело вишкірився, пригадавши цей епізод, але, коли ще раз поглянув на стрижену голову Меґґі, його веселість як вітром здуло. Він свердлив доньку похмурим поглядом.
– Що ж стосується вас, панянко, то щоби я більше не бачив поруч із вами жодного макаронника чи іншого чужинця. Тільки брати, і все. Якщо вони тобі не пара, то що ж – то їхні проблеми. А ти, Бобе, дивись, щоб Меґґі не водилася в школі ні з ким, тільки з тобою та рештою хлопців. Затямив?
– Так, батьку, – кивнув Боб.
Наступного ранку Меґґі з жахом дізналася, що має йти