– Що сталося, крихітко? – спитав він і нахилився до неї так, що його обличчя опинилося напроти обличчя Меґґі. Від неї жахливо смерділо блювотиною, але Френк придушив у собі мимовільне бажання відвернутися.
– Ой, Фр-Фр-Френку! – заскиглила мала. Її личко зморщилося, а з очей нарешті хлинули сльози – немов греблю прорвало. Вона обхопила його руками за шию, міцно притиснулася й заплакала отим химерним беззвучним плачем, яким плакала вся дітвора Клірі, вже вийшовши з раннього дитинства. Моторошно було чути той плач, і не могли його заспокоїти й вгамувати ані поцілунки, ані лагідні слова.
Коли Меґґі нарешті заспокоїлася, Френк взяв її на руки і відніс на копицю солодко-пахучого сіна біля кобили пана Робертсона. Вони сіли поруч, на мить забувши про все довкола, немов нічого більше й не існувало, і дивилися, як коняка злегка торкається губами краю їхнього ложа із сухої трави. Меґґі вмостила голову на гладеньких голих грудях Френка, і коли конячина пирхала на сіно, її руді кучері злегка ворушилися.
– А чому вона побила нас усіх, Френку? – спитала Меґґі. – Я ж сказала їй, що то була моя провина.
Френк вже звикнув до неприємного запаху, що йшов від сестри, і не звертав на нього уваги. Простягнувши руку, він відсторонено-задумливо погладив кобилі носа й відштовхнув її, бо стала надто надокучливою.
– Ми – бідні люди, Меґґі, й це основна причина. Черниці завжди ненавидять школярів із бідняцьких сімей. Коли побудеш в отій смердючій школі сестри Аґати кілька днів, то побачиш, що вона зганяє злість не лише на Клірі, але й на Маршалах та Мак-Дональдсах. Бо всі ми бідні. От якби ми були багатіями і приїздили до школи у великих екіпажах, як О’Браєни, то вони метушилися б, не знаючи, як нам догодити. Але ми неспроможні дарувати церкві оргáни, позолочену одежу для ризниці чи новий тарантас із конякою для черниць. Тому на нас не зважають, бо ми для них ніхто. І вони можуть робити з нами все, що їм заманеться. Пам’ятаю, як колись сестра Аґ наче сказилася, загорлала на мене: «Ну заплачте, заради всього святого! Заплачте, Френсісе Клірі, не мовчіть! Якщо ви потішите мене своїм ревінням, я не битиму вас так часто й так сильно!» Ось ще одна причина її ненависті до нас, тут ми кращі за Маршалів та Мак-Дональдсів: їй не вдається змусити нас плакати. Бо ж, на її думку, ми маємо їй чоботи лизати. До речі, я попередив хлопців, що зроблю з усяким Клірі, котрий хоча б запхикає, а не те, що заплаче, коли його битимуть палицею. І це стосується й тебе, Меґґі. Хоч як би сильно вона не била