Ті, що співають у терні. Коллін Мак-Каллоу

і Меґґі заїкалася та бекала й мекала. Арифметика давалася їй легко, та тільки-но її викликали до дошки, щоб вона наочно продемонструвала своє вміння, дівчинка розгублювалася і не могла пригадати, скільки буде двічі по два. Читання ж стало для неї брамою до нового незвіданого світу, світу настільки цікавого, що вона читала й начитатися не могла, але сестра Аґата піднімала її прочитати уголос той чи інший параграф – і дівчинка ледь могла прочитати «кіт», не кажучи про «нявчить». Меґґі здавалося, що їй назавжди судилося тремтіти під саркастичними зауваженнями сестри Аґати і густо червоніти під кпинами однокласників. Бо саме її грифельну дошку піднімала сестра Аґата для зневажливого осміяння, саме її старанно списані аркуші паперу найчастіше показувала учням як приклади неохайно виконаного завдання. Деякі заможніші учні мали гумку, але єдиною гумкою Меґґі був кінчик її пальця, який вона наслинювала й нервово витирала помилки доти, поки написане розмазувалося по аркушу, а сам аркуш розшаровувався, скручуючись кавалочками, схожими на маленькі ковбаски. Так утворювалися дірки, які суворо заборонялися, але Меґґі у відчаї готова була на що завгодно, аби тільки уникнути суворих кпин від сестри Аґати.

      До її появи у школі головною мішенню мстивої злоби та палиці сестри Аґати був Стюарт. Однак Меґґі виявилася набагато зручнішою мішенню, бо Стюарт із його задумливим спокоєм і майже святою відчуженістю та байдужістю був міцним горішком навіть для сестри Аґати. Меґґі ж тремтіла й червоніла як буряк, хоч як мужньо вона намагалася триматися лінії поведінки, накресленої Френком для всіх Клірі, що ходили до школи. Стюарт глибоко співчував сестрі й намагався полегшити їй життя, навмисне накликаючи гнів черниці на свою голову. Однак сестра Аґата швидко розгадала його хитрощі й розлютилася ще сильніше, бо переконалася, що типова для Клірі кланова солідарність проявилася в дівчинці не меншою мірою, аніж раніше в її братах. Якби хтось спитав сестру Аґату про причини її затятої упередженості до Клірі, вона, напевне, й сама не знала б, що відповісти. Але підстаркуватій черниці, розлюченій та засмученій тим, що її життя пішло не так, як їй хотілося, було нелегко змиритися з гордовитістю емоційно вразливих Клірі.

      А найбільший гріх Меґґі полягав у тому, що вона була шульга. Коли дівчинка боязко й обережно взяла грифельний олівець, щоб розпочати свій перший урок із письма, сестра Аґата накинулася на неї, немов шуліка на курча.

      – Меґан Клірі, покладіть ваш олівець! – загримотіла вона.

      Отак і почалася між ними вперта позиційна війна. Меґґі була невиправно і безнадійно ліворука. Коли сестра Аґата силоміць зігнула пальці на правій руці дівчинки так, як вважалося правильним, і занесла її над грифельною дошкою, Меґґі розгублено завмерла. Вона й гадки не мала, як змусити неслухняну праву руку робити те, що, як наполягала сестра Аґата, вона може й мусить робити. Дівчинка немов оглухла, оніміла й осліпла; її права рука, цей малокорисний придаток, був пов’язаний із її розумовими