Іншого разу, прощаючись, один з гостей зауважив, що Ромко з цікавістю роздивляється його шолом. Жартома він одягнув шолом на хлопця, на що присутні відреагували сміхом і жартівливими зауваженнями, що Ромко вже може бути січовим стрільцем.
Вхід до Академічної гімназії
Хлопчина витягнувся на «Струнко!» і відсалютував по-військовому. Офіцер – ним був Степан Шах, поручник УГА – побажав гімназистові стати бойовим лицарем України. У відповідь почув: «Постараюсь бути гідним, пане поручнику!»
До гімназії Ромко повернувся восени наступного 1919 року. Але це була вже не та школа, яку він залишив. «Нова» Академічна гімназія була в межах Польської держави, до складу якої після програної українськими військами українсько-польської війни увійшов і Львів.
Ця обставина змінила все. По-перше – політичну владу. По-друге – надійно зацементувала конфлікт між українцями та поляками. Військова поразка ЗУНР забезпечила полякам імідж окупанта у свідомості української громади. Польську владу трактували як окупаційну і ставилися до неї відповідно.
Для чиновників не було секретом, наскільки нелояльні українці. Тому вони робила все від неї залежне, щоб гарантувати собі відносно спокійне життя. З цією метою було практично повністю замінено державних урядовців (на посади приймали тільки поляків), у школах запровадили навчання польською мовою, українцям усіляко обмежували доступ до середньої освіти рідною мовою. Вступити до університету було можливо лише після служби у польській армії, а для українців було впроваджено норму прийому – так званий «нумерус кляузус». Українські підприємства придушували, чинили перепони для роботи громадських товариств українців, закривали редакції українських газет.
Відповідь не забарилася – 1921 року бойовик Української військової організації Степан Федак стріляє у тодішнього керівника Польщі Юзефа Пілсудського, який прибув до Львова з візитом. Це була тільки «перша ластівка». Далі розпочався довгий ланцюг замахів, саботажів, нападів – українські націоналісти вирішили застосувати увесь можливий арсенал боротьби проти окупанта.
Ось таким був світ, у якому ріс та навчався Роман Шухевич.
Ось так виглядала Романова успішність.
Гімназійне річне свідоцтво. 1923 р.
У гімназію Роман прийшов «щуплим, сухорлявим, зовсім непримітним хлопцем». Учні 2-го класу навіть не одразу звернули увагу на новенького. За спогадами однокласника, «він був скромним, але принциповим, дуже відповідальним і над свій вік серйозним, та при цьому веселої, погідної і лагідної вдачі. Був дуже здібним учнем, зокрема в математиці та українській мові». Як це трапляється з багатьма відмінниками, Роман став постійним «донором» для менш успішних – у нього регулярно списували. Пізніше він навчився мати з цього користь – підробляв репетитором з математики, причому часто