– Звідки ви знаєте мою дочку? – спитала вона втомлено. У неї на безіменному пальці красувалися два діаманти – я таких великих у житті не бачила.
– Вона просто прийшла до мене додому. Я й гадки не мала, хто вона.
Якусь мить жінка обдумувала це.
– І ви доглядали Вілла Трейнора?
– Так. До самої його смерті.
Запала недовга пауза, протягом якої ми обидві уважно розглядали стелю: просто над нашими головами щось гучно бабахнуло.
– Мої сини, – зітхнула вона. – У них є проблеми з поведінкою.
– Вони від…?
– Вони не від Вілла, якщо ви про це.
Знову тиша. Ну, якщо можна назвати це тишею, бо на другому поверсі несамовито волали. Знову якийсь удар – і тепер уже тиша, але якась лиховісна.
– Місіс Готон-Міллер, – звернулася я. – Це правда? Лілі – дочка Вілла?
Вона трохи підняла підборіддя.
– Так.
Мене раптом почало трусити, і я вирішила, що краще поставити каву на столик.
– Не розумію. Як… я не розумію…
– Усе досить просто. Ми з Віллом зустрічалися, коли вчилися на останньому курсі університету. Звичайно, я була до нестями в нього закохана. Усі були в нього закохані. Щоправда, я можу впевнено сказати, що почуття були взаємні. – Вона легенько всміхнулась і наче чекала, що я щось скажу.
А я не могла нічого сказати. Як міг Вілл не сказати мені, що в нього є дочка? Після всього, що нам довелося пережити?
Таня вела далі:
– Ми з ним були найкращою парою групи. Бали, прогулянки на човнах, поїздки кудись на вихідні – ну, ви знаєте, як це буває. Ми з Віллом – ну, ми були чи не всюди. – Вона розповідала так, наче ця історія й досі є для неї не минулим, а чимось, що знов і знов прокручують у голові. – А потім, під час випускного балу, мені довелося на якийсь час поїхати допомагати подрузі, Лізі, – у неї були неприємності. А коли повернулася – Вілла ніде не було. Я гадки не мала, куди він зник. Я чекала на нього, здавалося, вічність – по всіх приїжджали машини, а його все не було. Зрештою до мене підійшла якась знайома і сказала, що Вілл уже поїхав – з дівчиною на ім’я Стефані Лудон. У тієї Стефані Лудон давно були плани щодо Вілла. Спочатку я навіть не повірила, але поїхала до її будинку. Можете повірити: о п’ятій ранку він і дійсно вийшов з її дверей, а потім вони стояли на ґанку й цілувалися так, наче їм було взагалі все одно, чи побачить їх хтось. Коли я вийшла з машини і вони мене побачили, у нього навіть не стало совісті посоромитися. Він просто сказав, що немає причин сприймати це занадто вже емоційно, бо ми все одно б розійшлися після випуску. Навчання скінчилось, і це стало для мене полегшенням – бо хто ж хоче бути «тією дівчиною, яку покинув Вілл Трейнор»? Але мені було важко пережити це, бо наш розрив став для мене громом серед ясного неба. Потім він почав працювати в Сіті – і я написала йому та запропонувала зустрітися, щоб хоча б поговорити та з’ясувати, що, в біса, між нами сталося. Я ж вважала, що ми з ним були щасливі, розумієте? А він просто наказав секретарці прислати мені листівку: співчуваю, але розклад Вілла