Сучасна українська літературна мова – це мова сучасних засобів масової інформації, ділового спілкування, науки, освіти, художньої творчості, розмовного стилю. У широкому розумінні вона ототожнюється з новою українською літературною мовою, представленою у текстах нормативних словників, граматик, що сучасні читачі сприймають як нормативні. У вузькому розумінні – це літературна мова, яку вживають три останні покоління учасників мовної комунікації, тобто часові межі її охоплюють 60 років. Визначальними для сучасної української літературної мови є літературні норми, яких дотримує найактивніше в суспільному житті покоління. Досить поширене ототожнення сучасної літературної мови з мовною практикою одного-двох останніх десятиліть, протягом яких помітні зміни в словниковому складі, тенденції у словотворенні, активні процеси в синтаксисі, нові стилістичні явища, зумовлені функціонуванням одиниць мови у різних сферах спілкування.
Українська мова – національне надбання українського суспільства, її має охороняти та підтримувати держава. Мовна політика як одна із складових частин державної має бути спрямована на забезпечення оптимального функціонування української мови в усіх сферах життя українського суспільства, їх подальшого розвитку та взаємодії. Українська мова, виконуючи інтеграційну функцію, є важливим чинником зміцнення державності, забезпечення культурного та економічного розвитку нашої країни.
Розділ 1
Мовні норми укладання документів
Загальні відомості про стилі мовлення
Користуючись мовою у повсякденному житті, люди залежно від потреби вдаються до різних мовних засобів. Відповідь на практичному занятті відрізняється від виступу на зборах. Коли учень пише твір, він старанніше добирає слова та будує речення, ніж тоді, коли пише приватного листа. Залежно від змісту й мети висловлювання, а також від індивідуальної манери та вподобань під час мовлення відбуваються певний добір і комбінування найпридатніших і найпотрібніших саме для цієї мовної ситуації співвідносних варіантів форм, слів, словосполучень, конструкцій речень тощо. Отже, художній твір (новела, оповідання), наукова стаття, наказ керівника установи, протокол, написані однією мовою, різняться набором мовних засобів, специфічними особливостями у мовному оформленні. Таке розрізнення називається стилістичною диференціацією мови.
Власне слово «стиль» (з лат. stilus – паличка для письма) має кілька значень:
1) сукупність ознак, які характеризують мистецтво або індивідуальну манеру художника;
2) сукупність прийомів у використанні засобів мови, властива якому-небудь письменникові або літературному творові, напряму, жанру;
3) характерна манера поводитися, говорити, одягатися і т. ін.
Як термін його вживають у літературі, мистецтві, архітектурі та інших науках. Щодо мовного стилю, то він передбачає добір мовних засобів (лексичних, граматичних, фонетичних тощо) у будь-якій сфері людської діяльності (політика, наука і техніка, справочинство, художня література тощо) відповідно до мети і завдань спілкування.
За