У Тома тремтіли ноги, коли він виходив з телефонної будки, а тоді він помітив, що аптекар не зводив із нього вирячених і сповнених переляку очей, і раптом збагнув сенс тієї розмови: аптекар продавав наркотики та злякався, що Том був детективом, який хотів спіймати його на гарячому. Том розсміявся і вийшов, регочучи, раз у раз похитуючись, адже його ноги досі тремтіли від власного переляку.
– Замислились про Європу? – втрутився голос містера Ґрінліфа.
Том узяв склянку, яку він йому простягнув.
– Так, – відказав Том.
– Тоді сподіваюся, що ви будете задоволені своєю мандрівкою, Томе, а також зможете вплинути на Річарда. До речі, ви дуже сподобались Емілі. Вона сама мені сказала. Навіть не довелось запитувати. – Містер Ґрінліф обертав склянку з бренді між долонями. – У моєї дружини лейкемія, Томе.
– Ох, це, здається, серозна хвороба, так?
– Так. Їй залишилось менше року.
– Мені дуже шкода, – сказав Том.
Містер Ґрінліф вийняв із кишені папірця.
– Тут у мене перелік кораблів. Гадаю, звичний маршрут через Шербур буде найшвидшим, а також найцікавішим. Там сядете на потяг до Парижа, а звідти спальним вагоном через Альпи дістанетесь до Рима й Неаполя.
– Звучить непогано. – Тепер ця мандрівка починала йому подобатись.
– З Неаполя до Річардового містечка вам треба буде їхати автобусом. Я напишу йому про вас – звісно ж, не згадуючи, що ви їдете як мій емісар, – додав він, посміхаючись, – але зазначу, що ми зустрічалися. Річард, імовірно, запросить вас мешкати в нього, однак, якщо з якоїсь причини не зможе цього зробити, у містечку є готель. Я сподіваюся, що ви з Річардом знайдете спільну мову. А щодо грошей… – Містер Ґрінліф посміхнувся йому своєю батьківською посмішкою. – Окрім квитків туди й назад, я пропоную вам шість сотень доларів у дорожніх чеках. Вам буде цього достатньо? Шість сотень мало б вистачити майже на два місяці, а якщо вам знадобиться більше, юначе, просто зв’яжіться зі мною. Ви наче не схожі на того, хто викидатиме гроші на вітер.
– Цього буде цілком достатньо, сер.
Від бренді містер Ґрінліф ще більше подобрів і розвеселився, а Том навпаки – зробився мовчазним і похмурим. Йому хотілося чимшвидше вибратися з цієї квартири. Утім, він усе ще хотів поїхати до Європи, а ще хотів, аби містер Ґрінліф був про нього хорошої думки. Оті посиденьки на канапі були для нього значно гіршими за їхню вчорашню зустріч у барі, коли Тому було страшенно нудно, адже сьогодні вони постійно їхали на одній передачі. Кілька разів Том підводився зі склянкою у руці, підходив до каміна й повертався назад, а якось, зазирнувши