– Ну добре, – приреченим голосом відповів містер Реддінґтон. – Я прочитаю повідомлення, коли його отримаю.
– Гаразд, містере Реддінґтон, – сказав Том і поклав слухавку.
Якусь хвилю він сидів і посміхався, затиснувши свої худі долоні між колінами. Тоді зірвався на ноги, відставив друкарську машинку Боба, акуратно причесав перед дзеркалом своє світло-каштанове волосся і вирушив до Радіо-Сіті.
3
– Вітаю, Томе, мій хлопчику! – сказав містер Ґрінліф голосом, що обіцяв гарне мартіні, вишукану вечерю і навіть зручне ліжко, якщо раптом він буде занадто втомленим, аби повертатися додому. – Емілі, це Том Ріплі!
– Дуже рада з вами познайомитись! – лагідно відказала жінка.
– Як у вас справи, місіс Ґрінліф?
Вона була якраз такою, як він її уявляв: світловолоса, досить висока та струнка жінка, від якої віяло консерватизмом настільки, щоб Том не забував про свої гарні манери, однак не бракувало їй і наївної добросердості до всіх, притаманної її чоловікові. Містер Ґрінліф провів їх до вітальні. Так, він бував тут раніше, разом із Дікі.
– Містер Ріплі працює у страховій компанії, – зазначив містер Ґрінліф, і Том подумав, що він, мабуть, уже перехилив кілька чарок або ж не на жарт нервувався, адже минулого вечора Том детально описав йому рекламну агенцію, у якій він нібито працював.
– Це не дуже цікава робота, – скромно відповів Том, звертаючись до місіс Ґрінліф.
До вітальні увійшла служниця, принісши на таці келихи з мартіні й канапе.
– Містер Ріплі бував у нас раніше, – зауважив містер Ґрінліф. – Він приходив разом із Річардом.
– Ой, справді? Не пригадую, щоб зустрічалася з вами раніше. – Вона посміхнулася. – Ви з Нью-Йорка?
– Ні, я з Бостона, – відказав Том. То була чистісінька правда.
Десь за півгодини – саме вчасно, подумав Том, бо Ґрінліфи безперестанку наполягали, щоб він пив усе нові й нові келихи мартіні – вони пройшли до їдальні, де для трьох було накрито стіл зі свічками, великими темно-синіми серветками й чималою тарілкою з курячим холодцем. Але спершу подали салат із селерою. Тому він дуже подобався. Він так і сказав.
– Річарду теж! – вигукнула місіс Ґрінліф. – Йому завжди подобалось, як його готував наш кухар. Шкода, що ви не зможете відвезти йому трохи салату.
– Я розіпхаю його по шкарпетках, – посміхнувшись, сказав Том, і місіс Ґрінліф засміялась. Вона казала, що була б дуже вдячна, якби Том привіз Річарду