Талановитий містер Ріплі. Патриція Гайсміт

пальцем, аби його прибрати, усі ті стоси старих глянцевих журналів «Воґ» та «Гарперс Базар», а ще ті великі й занадто вишукані для цього місця чаші та вази із димчастого скла, наповнені сплутаними стрічками, огризками олівців, недопалками та зіпсованими фруктами! Боб займався тим, що прикрашав вітрини крамниць та універмагів, але останнім часом роботи було небагато й він лише зрідка отримував замовлення від антикварних крамниць на Третій авеню, а в деяких із цих крамниць як оплату йому давали оті чаші з димчастого скла. Том був приголомшений, коли побачив, якою занедбаною була квартира, не міг повірити, що знав людину, яка жила в такому безладі, але був певен, що не залишиться тут надовго. Аж раптом йому трапився містер Ґрінліф. Завжди щось трапиться. Така була Томова філософія.

      Перед тим як піднятися бурими кам’яними сходами, він зупинився і пильно роззирнувся навсібіч. Нікого, окрім старої жінки, що вигулювала песика, та чоловіка, який, петляючи, завернув з-за рогу й вийшов на Третю авеню. Понад усе він не терпів відчуття, наче хтось його переслідує, хто б це не був. А останнім часом це відчуття супроводжувало його всюди. Том кинувся східцями нагору.

      Тепер мені начхати на навколишній безлад, подумав він про себе, переступаючи поріг кімнати. Йому потрібен лише паспорт, а тоді він зможе відплисти до Європи, ще й напевне в каюті першого класу. Офіціант принесе йому все, що він забажає, варто тільки натиснути на кнопку! Він одягнеться у найкращий одяг, неквапом зайде до великої обідньої зали, а за столом розмовлятиме з поважними людьми, як справжній джентльмен! Сьогодні йому є за що себе похвалити, подумав Том. Він поводився як належить. У містера Ґрінліфа нізащо не могло скластися враження, що Том хитрістю виманив у нього запрошення до Європи. Швидше навпаки. Містер Ґрінліф може на нього покластися. Він зробить усе можливе, аби переконати Дікі. Містер Ґрінліф був настільки порядним, що навіть не сумнівався у тому, що й інші люди такі ж порядні. Том уже й забув, що такі люди досі існують.

      Він повільно зняв піджак і розпустив краватку, спостерігаючи за кожним своїм рухом так, наче дивився на якусь іншу людину. Дивовижно, як він раптом випростався, як змінився вираз його обличчя. То був один із небагатьох моментів у його житті, коли він справді був задоволений собою. Він просунув руку до напхом напханої шафи Боба й безцеремонно розсунув вішаки в два боки, аби повішати свій костюм. Тоді пішов до ванної. Старий, заіржавілий душ випорснув струмінь води на шторку, інший полетів кудись убік, так і не потрапивши на Тома, але це було все-таки краще, аніж сидіти в брудній ванні.

      Коли він прокинувся наступного ранку, Боба не було, а кинувши погляд на його ліжко, Том зрозумів, що Боб навіть не ночував удома. Тоді він вистрибнув зі свого ліжка, підійшов до плити із двома конфорками й поставив кавник. Боб не заходив до квартири навіть уранці. Він не хотів розказувати Бобу про свою мандрівку до Європи. Той вошивий ледацюга все одно нічого не втямить, тільки й подумає, що Том поїде туди задарма. Мабуть, те саме подумають й Ед Мартін, Берт Віссер