Усередині було незвично людно. Крім колективу редакції, тут були головні позаштатні працівники й троє людей із «Сернеру» – двоє консультантів і Левін, який з такої нагоди одягнувся менш формально. Він уже не був схожий на керівника й поводився простіше, підчепивши кілька нових висловів, зокрема запанібратське «’доров».
– ’Доров, Мікке, як воно?
– Це залежить від тебе, – сказав Блумквіст, не бажаючи здаватися непривітним.
Але Мікаел помітив, що це було сприйняте як оголошення війни, тож, сухо кивнувши, він пройшов далі й сів на один зі стільців, розставлених у редакції так, як у невеликих лекторіях.
Уве Левін прокашлявся й нервово поглянув на Блумквіста. Відомий репортер, що видавався у дверях таким завоїстим, був тепер чемно зацікавлений в усьому й не виявляв ніякого бажання заходити в суперечку. Левін, одначе, ніяк не міг заспокоїтися. Колись вони з Блумквістом разом тимчасово працювали в газеті «Експрессен». Писали переважно коротенькі замітки й цілу купу всякого мотлоху. Але потім у пабі мріяли про солідні сенсаційні публікації, годинами базікаючи про те, що ніколи не вдовольнятимуться чимось дрібним і буденним, а завжди доскіпуватимуться до правди. Вони були молоді шанолюби, що прагли всього й одразу. Деколи Уве сумував за тими часами – не за платнею, звісно ж, і не за роботою, і навіть не за гулянками в барах з дівчатами, – ні, він сумував за мріями й енергійністю. Іноді Левін бідкався, що більше не відчуває шаленого бажання змінити суспільство та журналістику й писати так, щоб увесь світ завмирав, а можновладці зіщулювалися. Тож навіть такий відчайдух, як він, чудувався: «Куди зникли мрії?»
Мікке Блумквіст, певна річ, утілив у життя кожну з цих мрій. І не тільки тому, що був автор кількох гучних викривальних статей останніх часів. Просто він писав з тією пристрастю й силою, про які вони вдвох колись фантазували. Блумквіст ніколи не плазував перед урядовцями й не зраджував своїх ідеалів, тоді як сам Уве… Звичайно, але ж успішної кар’єри досяг саме він, чи не так? Левін заробляв тепер разів у десять більше, ніж Блумквіст, і це його неабияк радувало. І що тому Блумквістові дали його сенсаційні викриття, коли він не може собі купити нічого кращого за маленьку хатинку на острові Сандгамн? Боже милостивий! Що та халупа проти його, Левінового, нового будинку в Каннах! Ніщо! Ні, правильний життєвий шлях обрав саме він, Уве Левін.
Замість того щоб гнути спину в різних щоденних газетах, Левін почав працювати в «Сернері» медійним аналітиком, зумівши з часом зав’язати особисті стосунки з самим Гоконом Сернером. Ось що перевернуло його