Левін підтвердив, що журнал і надалі друкуватиме серйозні розслідування, збереже літературний стиль викладу, соціальний запал і таке інше. Але зовсім необов’язково всі статті присвячувати порушенням у фінансовій сфері, кривосуддю й політичним скандалам. Він сказав, що про вищий світ – про зірок та прем’єри – також можна робити блискучі публікації, після чого заходився з захватом розповідати про «Веніті фейр» і «Есквайр» у США, про Ґея Теліза і його класичну статтю «Френк Сінатра застудився», а ще про Нормана Мейлера, Трумена Капоте, Тома Вулфа і ще бозна про кого.
Тоді Блумквіст, по суті, не мав що заперечити. Він і сам лише якісь півроку тому написав довгу статтю про індустрію папараці і, якби міг знайти потрібний ракурс, погодився б написати про будь-яку незначну персону. Ба більше, Мікаел завжди казав, що на хорошу публікацію впливає не сама тема, а ставлення до неї репортера. І він так спротивився тому, що відчув між рядків, зрозумівши: це початок тривалого втручання, тож незабаром ставлення «Сернеру» до «Міленіуму» буде таким самим, як і до всякого іншого журналу, – видання змінюватимуть на власний розсуд, аж поки воно стане прибутковим, хоч і безбарвним.
І от у п’ятницю по обіді, коли він почув, що Левін найняв консультанта й замовив йому кілька споживчих досліджень, що мали бути готові на понеділок, Блумквіст просто пішов додому. Довго він, сидячи за столом чи лежачи в ліжку, компонував у своїй голові не одну палку промову про те, чому «Міленіум» мав додержуватися своєї концепції: у передмістях відбуваються масові заворушення; до парламенту пройшла відверто расистська партія; нетерпимість зростає; фашизм зміцнює свої позиції; повсюди безхатьки й жебраки. Швеція багато в чому стала ганебною країною. Він знайшов чимало чудових, піднесених слів і зажив у своїх мріях кілька неймовірних тріумфів, виголосивши так багато влучних і незаперечних істин, що вся редакція журналу й навіть увесь «Сернер» прийшли до тями, визнали свої помилки і, як один, вирішили піти за ним.
Та, почавши знову мислити розважливо, він зрозумів, якими малозначущими є ті всі фрази, коли ніхто не вірить у них з економічного погляду. Як то кажуть, money talks, bullshit walks. Спершу грошва – тоді слова. Насамперед журнал має стати самооплатним, а вже тоді можна змінювати світ. Це підказало Блумквістові тему для доброї журнальної статті. Перспектива великого викриття змогла б пробудити в його редакційної команди впевненість у своїх силах і змусити їх усіх начхати на Левінові дослідження та прогнози.
Коли