Одного разу батько згадав про Віду Вінтер.
– Хоч вона й сучасний автор, вона має тобі сподобатися.
Та я все одно не бралася до творів Віди Вінтер. А з якої речі? Адже лишилося ще так багато незнаних мені померлих авторів!
І ось тепер, посеред ночі, я спустилася до крамниці, щоб узяти із шафки «Тринадцять казок»…
– Учора я отримала листа, – почала я.
Батько кивнув.
– Це був лист від Віди Вінтер.
Батько здивовано звів брови, але не став мене перепитувати.
– Вона запрошує мене до себе. Хоче, щоб я написала її біографію.
Батькові брови злетіли ще на декілька міліметрів.
– Я не могла заснути, тож зійшла до кімнатки і взяла цю книжку.
Я чекала, що батько щось скаже, але він промовчав. Зосереджено зсунувши брови, він про щось думав. Трохи згодом я знову заговорила.
– А чому ця книжка потрапила до шафки? Що у ній такого цінного?
Не без зусилля відволікаючись від думок, батько відповів:
– Частково тому, що це – перше видання першої книжки найвідомішого з нині живих авторів, що пишуть англійською. Але головним чином через те, що цей томик – бракований. Наступні видання називалися просто «Казки про чудесні перетворення і розпач». Жодної згадки про число тринадцять. Ти ж, напевне, помітила, що там тільки дванадцять казок?
Я кивнула.
– Імовірно, спочатку їх мало бути тринадцять, але одну чомусь вилучили. З обкладинкою вийшла плутанина, і книжку надрукували з початковим варіантом назви, але казок було лише дванадцять. Ці браковані примірники довелося вилучати з продажу.
– Але як цей примірник потрапив до нас?
– Проскочив крізь тенета. Одну з партій помилково надіслали до крамниці у Дорсеті, де один покупець устиг придбати примірник, перш ніж надійшла інструкція запакувати книжки і відіслати назад. Тридцять років тому цей покупець, збагнувши цінність свого придбання, продав його одному колекціонерові. У вересні нинішнього року колекцію виставили на аукціон, і я купив цю книжку. За гроші від авіньйонської посередницької операції.
– Авіньйонської операції?
Переговори з цієї угоди тривали два роки. Це була одна з найприбутковіших операцій, здійснених моїм батьком.
– Сподіваюсь, ти вдягала рукавички? – боязко запитав він.
– За кого ти мене маєш?
Він посміхнувся і продовжив:
– Скільки клопоту надаремне!
– Ти про що?
– Про вилучення з продажу усіх отих примірників через неправильну назву. Однак люди й досі звуть цю книжку «Тринадцять казок», хоча відтоді вона півстоліття друкувалася під назвою «Казки про чудесні перетворення і розпач».
– Ну то й що?
– Ось до чого призводить поєднання слави і таємничості. Через брак реальних відомостей про письменницю будь-які крихти інформації, на кшталт історії про вилучене видання, набувають надмірної значущості