Узявши лампу, я пішов до ванної. Добре споряджена, з аптечкою, набитою розмаїтими ліками. Я розглянувся, шукаючи слідів жінки, та нічого не знайшов. Протічна вода годилася тільки для чоловіків – холодна й солона.
Повернувшись до спальні, я простягся на ліжку. За відчиненим вікном розкинулося по-вечірньому блідо-синювате небо, понад деревами на півночі блимтіли перші зірки. Надворі монотонно, з гідною Веберна[71] недоладністю, зате в чіткому ритмі, сюркотіли цвіркуни. Від хатки під вікном долинав гомін, пахло варивом. У віллі залягло мертве безгоміння.
Кончіс дедалі дужче пантеличив. Інколи бував такий категоричний, що мене брало на сміх і кортіло поставитися традиційно – по-ксенофобському, на зразок моїх співвітчизників, що зневажають жителів континенту. Інколи ж, майже проти моєї волі, він викликав пошану – і не тільки як багач, власник вартих заздрости творів мистецтва. А тепер налякав мене. З ось такого безпричинного ляку перед надприродними явищами я раніше кепкував, коли ним проймався хтось із знайомих. Нині я ходив під враженням, що мене сюди запросили не з гостинности, а з іншої причини. Цей багатій хотів використати мене в бозна-який спосіб. Треба відкинути здогад про гомосексуалізм: кілька разів траплялася нагода, й він її змарнував. Крім того, Боннар, наречена, альбом із грудьми… Та ні, річ не в гомосексуалізмі.
Йшлося про щось інше, набагато чудніше. «Ви обранець?.. Я медіум і ясновидець…» – усе це вказувало на спіритизм, обертові столи. Ймовірно, дама з рукавичкою – якийсь медіум. Щоправда, Кончісові не властиві маломістечкові, понад міру вишукані манери й звичка каламутно висловлюватися – риси, які я завжди пов’язував з організаторами спіритичних сеансів, але добре видно, що йому не чужі окультні науки.
Закуривши сигарету, я усміхнувся. Нехай мені й трішки страшно, та тут, у голій кімнатці, це дрібниця. Правду кажучи, мною аж тіпає від нездорового збудження. Кончіс – це не що інше, як випадковий чинник, нагода в слушний час. Ото, як колись в Оксфорді, я, відбувши в цноті семестр, знайомився з першою-ліпшою дівчиною й починав із нею роман, так тепер разом із цим принагідним стариганом беруся до чогось гостро бентежливого. Якимсь чином воно пов’язане з прагненням побачитися з Алісон. Знову хочеться жити.
В оселі панувала смертельна тиша, як у черепі. Дарма, у нас 1953 рік, і я не вірю в Бога, а тим більш – у спіритизм, духів та іншу бридню. Я лежав, поки минали умовлені тридцять хвилин, і цього вечора безгомін у віллі відлунював скоріше спокоєм, ніж тривогою.
Розділ 17
Коли я зайшов до концертної зали, там світилася лампа й нікого не було. На столі біля печі стояла таця з пляшкою узо, глечиком води, чарками та мискою великих синьо-чорних амфіських[72] маслин. Я налив собі трохи узо й розвів водою, так що воно скаламутніло й побіліло, а тоді з чаркою в руці почав обхід книжкових полиць. Книжки розставлено за тематикою. Дві шафи головно французьких медичних видань, серед яких чимало з психіатрії,