Покінчивши з тілом, він скидав його в пливучу воду. Усі тіла було знайдено в різних річках, униз течією від якогось перехрестя міжштатних трас, і всі – в різних штатах. Очевидно, що Баффало Білл багато подорожував. Оце тільки й було відомо про нього, та ще хіба те, що він мав принаймні один револьвер. Шість ліворуких нарізів – можливо, «кольт» або якась репліка. Борозни на знайдених кулях свідчили про те, що він стріляв патронами «38-й спеціальний» з довшими гільзами 357[55].
Після річок не лишалося відбитків пальців, жодних трасологічних доказів, як-от волосся чи волокнини.
Найвірогідніше, він був білим чоловіком: білим, оскільки серійні вбивці зазвичай обирають жертв своєї етнічної групи – а всі вони були білими; чоловік, тому що серійні вбивці жіночої статі наразі майже не відомі. Парочка міських оглядачів знайшли рядок із моторошного віршика е. е. каммінгза[56] під назвою «Баффало Білл»: …то як тобі твій синьоокий хлопчик, пані Смерть.
Хтось, мабуть, Кроуфорд, приклеїв цитату з внутрішнього боку обкладинки.
Не існувало чіткого зв’язку між місцями, де Білл викрадав молодих жінок і де він потім скидав тіла.
З тих випадків, коли трупи знаходили так скоро, що була можливість визначити час смерті, поліція дізналася про ще одну особливість убивці. Білл тримав викрадених у полоні живими, недовго. Жертви помирали за тиждень або десять днів після викрадення. З цього випливало, що в Білла мало бути місце, де він їх тримав, таке, де він мав змогу працювати на самоті. А отже, він не був волоцюгою. Радше скидався на павука-землекопа. З норами-пастками. Десь там.
Саме це найбільше лякало громадськість – що він утримує дівчат тиждень і навіть більше, знаючи, що зрештою їх уб’є.
Двох повішено, трьох застрелено. Жодних слідів насильства чи побиття до смерті; у висновках медекспертів не містилося записів про «особливі спотворення» в ділянці геніталій, хоча патологоанатом зазначив, що якби стан тіл був хоч трохи гірший, то помітити такі ознаки було б уже просто неможливо.
Усі були знайдені голими. У двох випадках при дорозі біля будинків, де жили жертви, виявили верхній жіночий одяг, розрізаний на спині, наче костюми для покійників.
Старлінг здужала передивитися всі фотографії. Найгірші мертві – це утопленики, суто фізично. А також усі вони викликають нестримне співчуття, як це часто трапляється з убитими, яких знаходять просто неба. Насильство, якого зазнала жертва, незахищеність перед силами природи та очима незнайомців – усе це спричиняє злість, якщо в тебе є можливість злоститися на роботі.
Часто, коли вбивства трапляються вдома, свідки ганебних звичок жертви та її власні жертви (жінки й чоловіки, яких били, діти, з яких знущалися) гуртуються й перешіптуються, що покійник сам накликав таку долю, і в більшості