«Ух, ненавиджу!..» – люто скреготнув зубами Потер, й одразу ж був за це покараний: необережний різкий рух відізвався страшенним болем у скронях та потилиці, і крізь стражденно викривлені уста продерся скімливий, як рип старої половиці, мимовільний стогін: «Оh shi-i-it…»[13]
Потер знеможено склепив повіки й завмер, боячись навіть пальцем поворушити. Неабиякий досвід підказував йому, що будь-яка необачність може обернутися нестерпною пекельною мукою, тож найліпший вихід у цій безрадісній ситуації – відлежатись пластом, поки не попустить.
Але дочекатися вистражданого полегшення Копонешро не судилося: тільки-но лещата, що стискали його нещасну голову, ледь-ледь ослабли, до кімнати, грюкнувши дверима, влетіла осатаніла Мейра.
– Негідник!
Очі її палали неврастенічним збуренням.
– Скотина!
Мейрине обличчя перекосила гримаса несамовитого гніву.
– Merde, quelle merde!..[14]
То вже було більш ніж серйозно: коли Мейра починала лаятися французькою, це означало, що в ній прокидається лихий норов її навіженої матусі, яка уславилась тим, що добряче попила крові не тільки зі свого нещасного благовірного і з усіх близьких та далеких родичів, але й залляла сала за шкіру не одній сотні каїруанців.
– Кнуряка некастрований! – Мейра погрозливо замахала кулачками і рушила на Потера.
– Ти що, рехнулася? – цілком реальна небезпека змусила Потера умить забути про болячки і зготуватися до відсічі. – Якого чорта?! У мене й так голова розколюється на шматки!
– Zut alors![15] – заверещала Мейра, бризкаючи на всі боки слиною. – Виставив мене на посміховисько та ще й дурника клеїть! Через тебе мені хоч на вулицю не потикайся! Падлюко! Дійшло до того, що навіть та курва Дане з мене глузує! А все через твою сучку секретарку! І це я, поважна дама, повинна терпіти знущання через якусь кривоногу шмаркачку?!
– До своїх спершу придивись! – огризнувся Потер.
– Що-о-о? – сторопіла Мейра.
Чого-чого, а такої зухвалої підлості вона аж ніяк не чекала.
– Ти на що натякаєш? – обличчя її вкрилося лататтям кривавих цятринок, губи ображено задрижали, а у раптово змарнілому погляді застигло тривожне вичікування.
– Та провались ти крізь землю! – намацавши слабинку у бойових редутах ворога, Копонешро заволодів стратегічною ініціативою і, не даючи Мейрі отямитися, перейшов у наступ. – Що ти собі дозволяєш? Думаєш, я терпітиму твої вибрики? Подивись, подивись на себе! Забула, у чому ходила ще рік тому? Теж мені леді вискіпалась! На чиї гроші одягаєшся? На чиїх харчах від’їла задницю? Я кручусь, як білка в колесі, щоб у домі був достаток, а ти цілими днями вештаєшся по знайомих, тринькаєш гроші на що попало, ще й набираєшся нахабства влаштовувати мені скандали!
Потер на хвильку замовк, аби перевести подих перед тим, як завдати вирішального удару,