Разом з тим Потер розумів, що беззастережно довіряти Янґ-Олу після уього, що сталося, не можна, з такими покидьками треба добре пильнуватися, аби знов не ускочити в халепу.
– Знаєте, мій дорогенький, – поміж тим вів далі Янґ-Ол, стишивши голос і надаючи йому інтимних відтінків, – бувають дні, коли я майже нічого не їм… Ні-ні, борони вас боже, нічого такого! – замахав руками, встеживши Потерів погляд, що було метнувся до сейфу. – Не тому, що немає за що. Просто за цією клятою роботою інколи немає коли навіть угору подивитися, не те щоб думати про сніданок чи обід. А втім, чого критися! Чесно кажучи, коли й випадає вільна хвилина, і апетит, здавалося б, розіграється такий, що й слона з’їв би, то не дуже й розженешся. Самі знаєте, які нині ціни… А ви, мушу вам сказати, молодчина! Такий диванчик файний відхапали, що аж-аж! Усіх в Каїруані переплюнули, навіть самого мера. Та що там в Каїруані, всій окрузі показали, де раки зимують! Це ж подумати тільки, які гроші ви вгепали! Вісім тисяч! Я такої суми ніколи і в руках не тримав. А хотілося б, їй-бо, хотілося б! Якби хто дав мені такі гроші хоч би день-два поносити у гаманці, похизуватися перед знайомими, я для такої людини пішов би на що завгодно! До біса декларації, несплачені податки, все до біса. На все заплющив би очі. Все-таки вісім тисяч! Така сума будь-кому заплющить очі. Що б ви не сумнівалися!
Янґ-Ол умовк, але у вухах Копонешро усе ще настирливо лящало: «Вісім тисяч!.. Вісім тисяч!.. Вісім тисяч!..» Лящало, доки до нього не дійшло: цей знахабнілий ірод, цей безсовісний козел[25] вимагає хабаря!
Потер відчув, що ноги остаточно зраджують йому. Гаряча кров шугонула в скроні, перед очима застрибали темні м’ячики. Непідвладне його волі тіло почало осідати, і, аби втриматися, Копонешро широко розкинув руки й відчайдушно ухопився за металеве пруття віконної решітки.
Янґ-Ол пирхнув, мало не захлинувшись нежданим смішком.
– Ну, йопеме[26], ви як Христос на розп’ятті, хай мене господь простить! – насмішкувато прорік, відкашлявшись. – Що це з вами? Ви ніби сам не свій. Невже після учорашнього ніяк до тями дійти не можете, га?
Копонешро несамовито захитав головою, аж щоки залопотіли, наче фана на вітрі. Що то мало значити, сказати важко: може, висловлював у такий спосіб заперечення, а може, намагався прогнати спередочей мару і переконатися, що все це – лише поганий, дурний сон.
– Перестаньте, врешті-решт, трясти головою! – роздратовано гримнув Янґ-Ол. – Теж знайшли забаву! Я, до речі, прийшов у справах, а не так собі. Але якщо ви не налаштовані на конструктивну розмову, то можемо перенести її на інший час і в інше місце. Здогадуєтесь, куди?
Копонешро тріпнувся і застиг, відморожено втупившись у податкового інспектора. Його обезбарвлений погляд ні про що не говорив і, загалом, видавався порожнім та скляним.
Ця чудасія Янґ-Олу вже починала обридати, а випробовувати власне терпіння охоти він не мав. Гучно плеснувши долонями по колінах, інспектор досадливо зітхнув:
– Бачить бог, я цього