Було стільки плутанини і протиріч! Хтось міг потонути, але дивним чином врятувався – слава Господові. «Але чому він допускає землетруси?», «Хто ми, щоб судити справи Всевишнього? Ми повинні вірити». Я не міг прийняти це. Я думав: якщо Богові приписують усі кращі справи на землі, було б справедливо, якби він також брав на себе провину і за наші біди.
Якщо він створив усе на світі, то, значить, він створив і пекло. Навіщо цьому доброму Богові, який усе прощає, робити це? Якщо він створив нас, навіщо він створив усіх нас, щоб бути безгрішними? Поганому танцюристові заважають туфлі; що це за робітник, який винить не себе і не інструменти, а предмет, який він сам створив? Як можна змусити дитя повірити або хоча б зрозуміти, що йому доведеться бути проклятим цілу вічність, і все тому, що хтось зробив своє творіння недосконалим?
Мій молодий розум не міг прийняти всього цього. Що більш за все бентежило мене, так це категоричні заяви в проповідях священиків про те, чого чекає від нас Бог, якими задумав нас Бог і чого від нас хоче Бог, ніби вони в прямому контакті з ним. Якби це було так, чому ж вони не отримали попередження про землетруси?
Я жадав інформації, але відповіді мене ніколи не задовольняли. Проте головна причина, через яку я не міг повірити в Бога, – це те, що, не дивлячись на існування стількох різних релігій і вірувань, усі священики проповідували з однаковим переконанням і запевняли, що всі вони можуть мати рацію. Якщо існують тисячі різних релігій і вірувань про Бога і його творіння, то лише одне має бути правдою. Я не знайшов обґрунтувань тому, що моя релігія є істинною. Навпаки, мене просили покластися на віру. Якби було доведено, що всі релігії, окрім однієї, помилкові, а доказів того, що та, яка залишилась, вірна, немає, з апріорною вірогідністю можна сказати: істини немає у жодній з них.
Я не лише сам втратив віру в Бога, але й вирішив, що у всіх інших теж мають бути такі ж сумніви і питання – навіть у священиків, що говорили так наказово і упевнено. Урешті-решт, ці протиріччя і неточності їм мали бути так само очевидні, як і мені. Але справжнім доказом для мене було ось що: якби ви вирішили згрішити, зробили б ви це насправді, вірячи, що Бог дивиться на вас? Можливо, ви скажете «так». А як ви думаєте, скоїв би злочин злодій, якби знав, що за ним стежить поліцейський? Звичайно, ні. Ніхто б не грішив, якби по-справжньому вірив, що Бог знає всі наші думки і вчинки і що судний день скоро настане.
Тоді я дізнався про Дарвіна і його роботу «Походження видів» разом із теорією Великого вибуху. Який глибокий зміст був прихований там! Усі мої сумніви і питання випарувались за один вечір. Бога немає. З первісного хаосу, що утворився в результаті Великого вибуху, дивом виникли прості одноклітинні, амебні організми, які в процесі еволюції і природного відбору через три мільярди років трансформувались у дуже складне людське тіло.
У той час я думав: ось воно, справжнє осяяння. Насправді саме