Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця. Олександр Ільченко. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Олександр Ільченко
Издательство: Фолио
Серия: Історія України в романах
Жанр произведения: Историческая литература
Год издания: 2009
isbn: 966-03-4848-7, 978-966-03-4848-6
Скачать книгу
увесь цей час.

      Бо вірив: коли живий, француз додержить слова і знов повернеться на Україну, де прожив мало не двадцять років, будуючи проти сили козацтва фортеці, дбаючи про розширення польських володінь на Україні, про вигоду й славу королів, – це все по службі! – а по дружбі вболіваючи за трудящий люд країни, тішачись її краєвидами, приятелюючи з козаками, упадаючи коло українських дівчат.

      Він тоді полюбив Наддніпрянщину і мріяв, уже не служачи Польській Короні, сюди повернутись. Він надрукував у Франції «Опис України», випустив і вісім карт, гравірованих відомим голландським художником Гондіусом, а наш Козак Мамай якийсь примірник тих карт, помальованих барвисто, відняв колись у польського воєначальника в бою на Жовтих Водах: панство з тими картами в руках грабувало багатства України.

      Бачив колись Мамай у покійного Богдана й велику Бопланову карту Польщизни: її тримав перед собою гетьман, приймаючи королівських послів, і карта ця лежала перед ними як погроза…

      Але Боплана в ту пору коло Дніпра вже не було: облишивши службу в війську польському, де був капітаном артилерії, він повернувся до Франції, в Руан, бо, можливо, передчуваючи близький на Вкраїні початок нової визвольної війни, воювати проти народу нашого більш не хотів…

      А тепер у гетьманській хурдизі він Козакові снився.

      Ще молодим, моторним і дотепним снився, як був тоді, коли для вигоди поляків мурував у Калиновій Долині дві фортеці, які мали замкнути вхід і вихід з міста Мирослава.

      Вони вві сні й зустрілись ненароком.

      Вже скинувши одежу капітана артилерії, в трикутнім капелюсі з кольористим пером, у зеленім французькім каптані, в жабо, в червоних панчохах, в довгогривій перуці «алонж» Боплан повертався з відправи в домініканському монастирі, що з гори хижо навис над містом Мирославом, і затримався серед калини.

      Було йому, либонь, приємно подивитись на зарості калинових кущів, на білі кетяги, на супротивне черешчате листя, на білі, круглі, п’ятикутні пелюсточки, цнотливі й зимні, з діамантами роси на всіх суцвіттях.

      І снилося Мамаєві, немовби він сказав:

      – Цю квітку змалювати б на гербі України: в деяких народів суцвіття калини означає мир.

      Збоку поглядав Козак Мамай на круте французове перенісся, важке підборіддя і раптом побачив у сні, що то й не Боплан, а молодий запорожець при степовій хвигурі, Філіпп Сганарель, чи Пилип-з-Конопель…

      І до світанку ще, прокинувшися в цюпі, Козак очей не розплющував, лежав на соломі, а йому ввижалась звичайнісінька біла квітка, яка щойно наснилась йому.

      Тамуючи жаль за минулим, а про близьке майбуття нітрішки й не думаючи, Мамай лежав, і прислухався до Ложчиної шамотні в норі, і думав про Пилипа…

      Чому не розпитав про втраченого друга?

      Про його життя в Руані?

      Про його останній день?

      Не встиг же навіть розпитати: чого прибув сюди той Пилип-з-Конопель? Чому покинув рідний край, свою прекрасну Францію?

      47

      Про того ж таки Пилипа-з-Конопель, чвалуючи