– Егей, братики! До берега тримай! Кам'яний Затон, тут матимемо перепочинок до ранку, годі мозолі на руках натирати!
Услід за іншими Богун повернув стерно, і човен, важко схилившись на лівий облавок, швидко пішов до берега – веслярі почули швидкий відпочинок і запрацювали з темпом не меншим, аніж під час морської баталії.
Уже поблизу самого берега Іван помітив, що Розгон ступив ногою на очеретяний кранець, що йшов поверх облавка вздовж усього човна, очікуючи миті, коли буде можна стрибнути на берег.
– Михаиле! – багатозначно вказав Богун козакові на чайкового отамана.
– Бачу, пане хорунжий, – козак повернувся до товаришів. – Петре, Филоне, ловіть мерщій!
Не встиг безталанний осавул зморгнути оком, як брацлавці, швидко перестрибуючи лави, наблизилися до нього і оточили з трьох сторін.
– Кудись намилилися, пане осавуле? – звернувся до нього Михайло.
– Що?! – отетеріло пискнув той, а коли відчув на своїх ліктях міцні козацькі долоні, щосили смикнувся і спробував добути пістоля. – Нечувано! Та як ти смієш, збойця?! Негайно прибери руки!
Тієї ж миті Петро, який стояв у чайкового за спиною, смикнув його за очкур, та так, що той незграбно буцнувся сідницями на вологі дошки чердака. Вільною рукою Петро взяв з рук Розгона пістолет і стромив його собі в кобур, нашитий на шаровари.
– Я візьму це поки що, вашмость, бо, не приведи Господи, ясний пан пораниться… Ось так. Шаблю теж, тут усі свої, навіщо вона вам до волейної потреби?[3]
Розгон розгубився настільки, що не міг вимовити жодного слова, безсило позираючи на козаків, котрі його оточували. Але ось погляд чайкового отамана натрапив на постать Богуна. Тієї ж миті очі йому звузилися, а з горлянки почувся схожий на шипіння голос:
– Здрайцю! Ти заодно з ними! Зачекай же, негідний шибенику, кров'ю заплатиш мені за таку наругу, навіки проклявши сей день і… – голос осавула раптово обірвався, після того як Михайло досить відчутно стусонув його під дих гострим носком сап'янового чобота.
– Полеміку залишимо на більш зручний час, virtus domine,[4] – констатував Богун. Він швидко озирнувся. За ті короткі хвилини, поки увагу козаків було привернуто до арешту отамана-невдахи, їхній човен один залишився на чистому плесі за півсотні сажнів від берега, решта війська вже висаджувалась. Голі, у самих лишень сорочках, козаки стрибали в прибережні хвилі й налягали на скинуті з чайок канати, витягуючи носи човнів на жовтаву смужку піщаного берега. Іван ще раз окинув оком козаків у чайці. Відкриті, чесні погляди, у багатьох читається піднесення після зухвалого арешту обридлого лядського підпанка, якого їм було нав'язано в сотенні осавули. Набрав у легені повітря.
– Молодці, я маю надію, усім зрозуміла суть