– А цікавить мене, пане обозний, ваша думка щодо подальших наших спільних дій. Бачу-бо: козаки мої бинаймній[5] не мають бажання битися зі своїми побратимами, котрі свого часу пішли за Хмельницьким і тепер виступили нам назустріч. Але ми невпинно просуваємося до миті, коли доведеться підіймати нашу зброю проти них.
Джеджалій посміхнувся ледь помітною посмішкою:
– Іноді можна помітити, а також відчути самим серцем, що за людина сидить навпроти тебе, – повільно вимовив він, і в карих очах обозного загадково виблискували язики полум'я. – Це не завжди відбувається, але коли відчуваєш, воно ніколи не обмане тебе! Ти, пане хорунжий, мужній воїн і надійний товариш. Дасть Бог, і ми ще не раз зустрінемося, але тепер ти мусиш йти до своїх людей. Нехай вони готують куліш і відпочивають. До ранку не відбудеться ніяких подій, а нам з вами потрібно набратися сил. Коли ж на ранковій зорі твої козаки почують удари литавр, поспішайте на раду. На ній ти, мій добрий знайомий, отримаєш усі відповіді на свої запитання.
Назад Іван прямував у напрочуд доброму настрої. Упевненість Джеджалія розсіяла його власні тривоги і наповнила впевненістю: його і його козаків не зможуть кинути проти Нечая, Кривоноса, Топиги і Омелька Деривухо, які перебувають десь тут, зовсім поряд. Так само сидять біля вогнищ, варять вечерю і готують зброю до битви. До битви, у якій він, Іван Богун, повинен будь-що стати на їхньому боці.
VI
На ранок, коли прохолодний туман у Кам'яному Затоні ще не встигли випалити промені сонця, над табором, який встиг прокинутися і гудів, немов бджолиний рій, почулося басовите рокотання литавр. Низькочастотні звуки, що їх видобували довбуші з мідних, обтягнутих міцними воловими шкурами тулумбасів, відбивалися від скель Кам'яного Затону, лякаючи численну звірину в чагарниках, здіймаючи на крило хмари птаства з очеретів і плавнів.
На чималому майдані, який впритул підходив до смужки берега з напіввитягнутими з води чайками, зібралися, мабуть, три чверті війська. Козаки поки що поводилися тихо, впівголоса перемовлялися, очікуючи, коли замовкнуть литаври і почнеться рада. Подекуди із тихого роптания вихоплювалися різкі викрики, які здіймалися над загальним шурхотом натовпу і щось переконливо доводили оточуючим. Богун, який на чолі чотирьох десятків козаків своєї чайки приєднався до натовпу, прислухався до тих голосів.
– Чи ми бусурмани?! – волав один з них. – Чи хреста святого зреклися?!
– Чому зреклися? – невдоволено відповідали йому.
– А тому, що лише нехрист може спільно з ворогами віри своєї здійняти супроти братів