Лише надвечір Іван Богун наздогнав Нечая, який їхав верхи на гнідому огирі, під полковою, дарованою січовим товариством хоругвою.
– Дозволь, пане полковнику, зайняти своє місце в строю, – весело вимовив він, притримавши розгаряченого чвалом Цигана.
– Давно мав би, – знизавши плечима, відповів Нечай. – Чому відстав?
Іван прикрив повіками очі.
– Сам усе побачиш, коли час настане. А поки що не маю чим похвалитися, тож промовчу.
– Як знаєш, – не став допитуватися Нечай. – Тільки наступного разу завчасно попереджуй, частину чат з вами залишу. Не гоже військо степом розпорошувати, та ще без дозору…
– Дякую, Даниле, але це зайве. Другого разу не знадобиться. Схоже, ми змогли порозумітися.
– Що ти задумав? – звів на побратима очі Нечай.
– Нічого особливого. Я всього лиш хочу перетворити їх, – Іван махнув рукою позад себе, туди, де вливалися до лав полку рівні ряди козаків його сотні, – на козаків.
Нечай хмикнув.
– Думаю, за тебе над цим попрацюють ляхи.
– І все ж я готовий трохи допомогти їм.
– І не подумаю переконувати в протилежному.
Наступних два дні походу на Корсунь були для козаків сотні Івана Богуна найтяжчими з-поміж решти козацького війська. Тепер вони не покидали похідних колон і рухалися в складі війська, але що то був за рух!
– Пікінери у вісім рядів, ратища готуй! – лунав зірваний голос Нечипоренка, і колона розламувалась, бігцем перешиковуючись, займаючи раніше зазначені місця під спів сурми, яким дублювалися голосові команди осавула.
– Пікінери, приймай! – хрипів Нечипоренко за хвилину, і лави озброєних двосаженними ратищами козаків завмирали, спрямувавши рихви списів у груди невидимому супротивнику. Проміж них снували курінні, які різкими вигуками вирівнювали шикування там, де в цьому була необхідність, били по ратищах, що їх не туди спрямовували невмілі руки, підганяли тих, хто загаявся.
Та ось уже осавул брався за решту сотні, доки не задіяну в навчанні:
– Мушкетери! У три лави перед строєм! Пікінерам розімкнути стрій!
І одразу ж наїжачена списами фаланга пікінерів перетворювалась на кілька рівних за кількістю козаків каре, утворюючи проходи для переміщення з тилу озброєних вогнепальною зброєю мушкетерів. Мушкетери бігцем пересувалися, тримаючи зброю вертикально перед собою, і шикувалися у три ряди на відстані п'яти сажнів від пікінерів.
– Готуйсь! – лунав знову голос осавула, і мушкети опускалися, відшукуючи ту саму ціль, що її хвилину тому гляділи хижі рихви списів їх товаришів.
– Перша лава умовно вогонь!
– Караколюй! – і перша шеренга швидко ховалася у проміжки строю і шикувалася позаду третьої.
– Друга