100 знаменитих людей України. Оксана Очкурова

Ельзи» по Росії, що був запланований на кінець 2004 p., через події «помаранчевої революції» не відбувся. Але навесні 2005-го це вдалося надолужити. Попри те, що офіційна влада та ЗМІ до революційних подій в Україні ставилися дуже негативно, московські шанувальники гурту та особисто Славка дуже радо зустріли їх у квітні 2005 р. Не щодня поряд із Кремлем, на головному концертному майданчику Москви (в ДЦКЗ «Росія») співає радник президента України!.. Спочатку зала зустріла музикантів досить стримано, але потім сталося те, що мало статися: зал піднявся, розмахуючи помаранчевими шарфами, руками та мобільними телефонами і потім практично не сідав до кінця концерту. Через дві години Святослав кинув свій бубон у танц-партер, у залі ввімкнули світло: революція здійснилася!..

      Обіцяний Вакарчуком концерт та спілкування з мешканцями Донецька у квітні 2005 р. показали, що музика та громадянська позиція талановитої й чесної людини дійсно може розтопити будь-який лід неправди, зруйнувати міф про непримиренний антагонізм сходу та заходу.

      Вернадський Володимир Іванович

      (народ. 1863 р. – пом. 1945 р.)

      Видатний учений-енциклопедист, природознавець, мінералог, кристалограф, геолог, хімік, історик і організатор науки, філософ, громадський діяч. Засновник геохімії, біогеохімії, радіогеології, творець навчання про біосферу і її еволюцію в ноосферу. Академік (з 1912р.), почесний член російських і західноєвропейських АН і різних товариств. Засновник і перший президент Всеукраїнської АН, організатор і директор Радіологічного інституту, Біогеохімічної лабораторії. Лауреат Сталінської премії (1943р.), нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1943p.).

      Автор понад 700 наукових праць і статей.

      «Яка насолода “запитувати природу”, “випробувати її”! Який рій питань, думок, міркувань! Скільки причин для подиву, скільки відчуттів приємного при спробі осягнути своїм розумом, відтворити в собі ту роботу, яка тривала століття в нескінченних її галузях! І тут вона [людина] підводиться з пороху, із брудненьких тваринних стосунків… Тут вона розуміє, що зробила і що може зробити. Моя межа – пізнання всього можливого для людини тепер і відповідного його силам (і спеціально моїм) і часу. Я хочу, однак, збільшити хоч почасти запас відомостей, поліпшити хоч трохи стан людини». Ці слова з щоденника, гідні досвідченого філософа, належать 19-літньому Володимирові Вернадському. З юних років і до останніх днів життя він жив наукою, але не «зробився яким-небудь ученим пацюком», і діяльність найбільшого вченого XX ст. вплинула на світогляд багатьох людей. Академік О. Є. Ферсман так писав про свого вчителя і друга: «Десятиліттями, століттями будуть вивчатись і поглиблюватися його геніальні ідеї, а в працях його – відкриватися нові сторінки, які служать джерелом нових шукань; багатьом дослідникам доведеться навчатися його гострої, наполегливої, викарбуваної, завжди геніальної, але творчої думки, не легкої для розуміння; молодому ж поколінню він завжди буде вчителем у науці і яскравим зразком плідно прожитого