Глава 5
Автомобіль: коли запрацювало «серце»
У ті часи патент закріплював за автором на певний термін монопольне право на використання винаходу. Інші конструктори або підприємства змушені були платити володареві патенту великі суми за «експлуатацію» ідей, захищених патентом. Коли ж строк дії патенту закінчувався, скористатися винаходом міг усякий.
До 1882 року чотиритактний робочий процес все ще охоронявся патентом, що належав Ніколасу Августу Отто. Тому винахідники різних двигунів внутрішнього згорання змушені були використовувати двотактний або який-небудь інший робочий процес.
Так, зокрема, вчинив Карл Бенц. Його перший двигун, створений наприкінці 1879 року, був двотактним. І лише після того, як у 1886 році патент Отто втратив силу, інженери і конструктори, в тому числі і К. Бенц, змогли розпочати розробку і конструювання двигунів з чотиритактним робочим процесом.
Даймлер одразу мав можливість використовувати його, бо був співвласником патенту Отто.
Найскладнішою проблемою у ті роки було створення надійної і достатньо простої системи для запалювання робочої суміші, яка була б прийнятною для майбутнього транспортного двигуна. Систему запалювання струмом високої напруги від котушки Румпкорфа, з’єднаної з гальванічним елементом, Даймлер відкинув одразу через ненадійність і недовговічність.
Система запалювання перенесенням полум’я від «чергового» пальника, що горить постійно, яка застосовувалась на газових двигунах «Отто-Дойц», була непридатна – вона не дозволяла збільшити частоту обертання колінчатого валу більше 2000 об/хв. Таким чином, з усіх відомих у другій половині XIX століття систем запалювання прийнятною залишилась тільки «керована» трубка розжарювання Лео Функа, винахідника з Аахена, запатентована ним ще в 1879 році.
Майстерня Даймлера і Майбаха в Каннштадті
Восени 1885 року був побудований «моторний велосипед» з дерев’яною рамою і колесами. Оскільки конструктори не були впевнені в його достатній стійкості, а падати з розжареним пальником і бачками, заповненими бензином, малоприємно, то з боків установили спеціальні опори і котки-ролики, як на сучасних дитячих велосипедах. Двигун працював увесь час з постійною частотою обертання колінчатого валу, тому двоступінчаста ремінна передача забезпечувала цьому мотоциклові дві швидкості – 6 і 12 км/год. Вага мотоцикла складала 90 кг.
Перший виїзд на ньому відбувся 10 листопада 1885 року, причому основним випробовувачем був Вільгельм Майбах, а інколи – старший син Даймлера Пауль.
Двоколісний транспортний засіб став для винахідників трампліном до чотириколісного автомобіля. Хоча слід відзначити, що Даймлер, створюючи транспортний двигун внутрішнього згорання, ніколи не виявляв інтересу до розробки конструкцій власне транспортних засобів. Побудова його першого чотириколісного екіпажа відбувалася так.
У зв’язку