Від часів Київської Русі десь до XVIII століття правила етикету змінювалися дуже слабо. Ідеалом вважалася скромна поведінка, повільні, величаві рухи. В сім’ї перевага надавалася старшим, її головою був чоловік, батько або дід. До батьків ставилися з повагою, зверталися до них на «ви». До речі, цей гарний звичай досі зберігся в Західній Україні.
Одним зі способів підкреслити повагу до людини було звертання до неї по батькові – величання. У багатьох билинах можна зустріти питання «Як тебе звати-величати?». Відповідаючи на нього, герої обов’язково називали не тільки своє ім’я, але й по батькові, а іноді – і місце, де народилися.
Гість вважався Божим посланником. Господар, зустрічаючи гостей, відводив для них найкращі місця за столом, прикрашав оселю. Обов’язковим вважалося підкреслити, що він нижчий за гостя. Так, коли сідали за стіл, господар довго вибачався, що йому нема чим пригостити дорогого гостя, навіть коли всього було вдосталь. Гість, у свою чергу, повинен був відмовлятися від запрошення до столу, погоджуючись тільки на третій раз. Особливою відзнакою було, коли зі своїх кімнат виходила дружина господаря і частувала гостя чаркою горілки, а він у відповідь цілував її. Звичайно ж, так зустрічали тільки найближчих друзів.
Звичай зустрічати гостей хлібом-сіллю існує і нині
Заходячи в будинок, чоловіки обов’язково знімали шапки, хрестилися на ікони й бажали здоров’я господарю й усім присутнім. Розмову про справи не годилося починати відразу, спочатку потрібно було сказати декілька фраз про погоду, види на врожай, поцікавитися, чи все гаразд у домі.
Жінки вели більш «закритий» спосіб життя, ніж чоловіки. Змалку й до заміжжя вони перебували в оточенні мамок, бідних родичок та нахлібників (звичайно, в багатих сім’ях). Їм треба було навчитися домоведенню та рукоділлю. Освіта вважалася чимось зайвим для жінки. Далеко не всі вміли читати, ще менше – рахувати, і тільки одиниці знали іноземні мови. Від майбутньої дружини очікувалося, що вона народжуватиме дітей і буде вести господарство. Отже, дівчатам залишалося хіба що мріяти, аби батьки видали їх за добрих чоловіків.
XVIII століття стало епохою великих змін. Цікавим джерелом, з якого можна дізнатися про етикет тих часів, є написане сподвижниками Петра I «Юності чесне зерцало, або Показання до житейського обходження». Цей посібник був призначений для дітей дворян, яким належало засвоїти нові для Росії правила та норми етикету. Вперше він був виданий у 1717 році і з того часу витримав безліч видань. У передмові зазначено, що людину прикрашають три чесноти: привітність, смиренність та чемність. Чи не на першому місці серед викладених правил є повага до батьків. Діти не повинні були стояти перед ними в шапках, втручатися в їхню розмову, слухатися в усьому і взагалі – вести себе подібно