– Ну звісно, пальто! Так у скільки?
– У півтори тисячі.
– Славний, славний, – Корф посмикала за рукав. – І не забудь про мою доньку. Вас неодмінно треба познайомити! Ну а тепер все, іди відпочивай.
І він пішов, згинаючись під тягарем трьох важелезних спортивних сумок та одного крихітного рюкзачка.
Уже вдома наш головний герой узявся до розв'язування складних побутових ребусів: куди покласти станок для гоління, на які полиці поставити необхідні для роботи книги, що їх було не так уже й багато. Але якщо розставити ці книги у незручному місці, можна з легкістю забути про їх існування. Також виникали питання стосовно білизни. У комоді було три шухляди. В нижній можна було б тримати шкарпетки та кальсони, у середній – спіднє, у верхній шухляді – різні необхідні дрібні речі. Але головоломка полягала в тому, що таку модель тримання власних речей у комоді можна було переінакшити: у верхній шухляді – спіднє, у нижній – необхідні дрібниці, у середній – шкарпетки та кальсони. Як зручніше? – ламав мозок наш головний герой. І тільки-но еврикіальна думка спалахнула у його голові, як пролунав дзвоник у двері.
Наш головний герой відчинив двері, але нікого не побачив.
Діти, виправдав він відсутність того, хто порушив його побутові роздуми. Зачинивши двері, він навіщось попрямував до кухні, але квартира знову наповнилася пронизливим тьохканням. Різко відчинивши двері й гостро глянувши уперед, наш головний герой знову нікого не побачив, але раптом його периферійний погляд запримітив якесь невиразне ворушіння внизу. Опустивши очі, він побачив… Риму, доньку Рити Львівни, яка, за словами Артура, теж туди ж.
– Альо! Сусід! – викрикнула Рима. – Я тут.
– Я бачу, доброго дня, – ввічливо, майже куртуазно поздоровкався наш головний герой, так колись здоровкався мультиплікаційний слоник з маленькими чоловічками, що мешкали у кульбабі.
– Чуєш, сусід, – у руках Рима тримала швабру, – давай я тобі допоможу.
– Гм-м, дуже вдячний, але я сам упораюся. Тим більше у квартирі напрочуд чисто, і мити підлогу не обов'язково.
– А я і не збиралася тобі підлогу мити. Просто подумала, що можу допомогти, і все тут.
– А швабра? – поцікавився наш головний герой і мав на те свої причини: якщо є швабра, а мити підлогу ніхто не збирався, то виникає питання: а швабра?
– До дзвоника не дістаю. Ну так шо?
– А шо? – розгублено глянув наш головний герой на карлицю.
– Шо-шо! Допомагати тобі?
– А чим же ви мені можете допомогти?
– Ну там, – замріяно протягнула Рима, – порозкладати речі, може, їсти приготувати, як захочеш.
– А ви хочете?
– Чесно – ні. Мене мамка прислали. Тільки ти їй не кажи, добре?
– Добре.
– А то вони мене поб'ють.
– Господи, та що ж це таке у вас у всіх. І тебе вона б'є?
– Вони всіх б'ють. То як, допомога потрібна чи ні?
– Ні, дякую. Я сам.
– Ну