– Чому завтра, а не сьогодні?
– Що – не сьогодні?
– Ну, поцілувати. Сьогодні ж краще, ніж завтра або, наприклад, учора…
– З тобою, Вараво, культурній людині нема про що поговорити! – Люська зробила ще один ковток вина вже з другої склянки – першу вона вже спорожнила, поки я думав про наболіле.
– Тут довкола – культурні люди. І говорять вони виключно про творчість Анжели Сонцевої, правильно?
– Аби ти не сумнівався! її, Вараво, у це кіно взяли спеціально для додаткового піару! Думаєш, раз ти в нас усе це придумав, значить, прибутки гарантовано? Це на такому рівні вирішувалося, що тобі краще не знати, злякаєшся!
Цікаво, яким рівнем хоче налякати мене наша всезнаюча Люська Корбут?
Я хотів негайно спитати її про це, та в цей час у залі щось сталося.
Бджолине гудіння неголосних, неквапних та необов'язкових розмов раптом стихло. Більшість голів повернулася до мене, а коли бути зовсім точним – у мій бік. Як відомо, сидів я біля виходу. Отже, гості подивилися на людину, що заходила до залу. А Коля Кінг-Конг, з дивною як для людини його статури грацією та спритністю, легко виплив зі свого місця і, лавіруючи в фарватері між столиками, зустрів чергових гостей просто при вході.
– Сонце, Анжелочко, ну де ж ви оце їздите?
Коли Комарницький почав наближатися до мене, я машинально підвівся. Грішним ділом мені здалося – це Люська своїми криками про моє невігластво привернула увагу гостей. І тепер Коля Кінг-Конг поспішає мене врятувати. Тому я ввічливо зробив крок йому назустріч, та одночасно з цим господар вечірки вже гарбав у своїх кінг-конгівських обіймах молоду білявку, вдягнуту в щось напівпрозоре, темне та блискуче одночасно.
Привітання були бурхливими, та короткими. Потиснувши руку супутнику білявки, суворому, наче відчеканеному на блясі чоловікові років сорока з срібно-сивими скронями, Комарницький відсторонився, нарешті помітив мене, ляснув із усієї сили по плечу і прогудів:
– Класно, що прийшов, старий! Гайда, познайомлю! Ти знайома з Ігорем, Сонечко?
Білявка заперечливо хитнула головою. Глянула на мене.
Наші погляди зустрілися.
Я пропав.
– Значить, знайомтеся, любі друзі…
– Сам такий, – беззлобно огризнувся на Колю Кінг-Конга товстун із елегантною хусткою на шиї.
Президент Ющенко вже давно не звертається так до людей – «любі друзі». Але невинне словосполучення, котре поєднує в собі дружбу та любов, уже пішло в народ як один із символів тупості, кумівства і заодно – корупції: трьох джерел та трьох складових частин діючої влади. Чого це я так – будь-якої влади це стосується…
– Хочу вас познайомити! – торочив Комарницький, не зважаючи на нього.
Минуло вже хвилин двадцять, відколи я, Люська, Анжела Сонцева і її сивий кавалер перебралися за «продюсерський» столик. Місця відразу забракло, почалося присунення столиків