У край веселий,
У мир хрещений,
В городи християнські!»
Поклоняється бідний невольник
Із землі турецької, із віри бусурманської
У городи християнськії, — до отця, до матусі.
Що не може він їм поклонитися, —
Тілько поклоняється голубонькам сивеньким:
«Ой ти, голубоньку сивенький!
Ти далеко літаєш, ти далеко буваєш;
Полети ти в городи християнськії,
До отця мойого, до матусі,
Сядь, пади на подвір'ї отцевськім,
Жалібненько загуди,
Об моїй пригоді козацькій припомяни;
Нехай отець і матуся
Мою пригоду козацькую знають,
Статки, маєтки збувають,
Великі скарби збирають,
Голову козацькую із тяжкої неволі визволяють!
Бо як стане Чорнеє море согравати,
То не знатиме, либонь, матір,
У которої каторги шукати:
Чи у пристані Козловської,
Чи у городі Царграді на базарі,
Будуть ушкалі турки-яничари набігати,
За Червонеє море у Арбатську землю запродати,
Будуть за них срібло, злото, не лічачи,
Сукна дорогі поставами, не міряючи,
За них брати.
Тоді далася бідному невольнику
Тяжкая неволя добре знати:
Кайдани руки-ноги поз'їдала,
Сирая сириця до жовтої кості
Тіло козацькеє проїдала».
То бідні невольники на кров, на тіло поглядали,
Об вірі християнській гадали,
Землю турецьку, віру бусурманську проклинали:
«Ти, земле турецькая, віро бусурманськая,
Ти єсть наповнена сріблом, злотом
І дорогими напитками,
Тільки ж бідному невольнику на світі не вільно,
Що бідний невольник у тебе пробував
Празника Рожества будь ли Воскресення не знає,
Все у неволі проклятій, на каторзі турецькій
На Чорному морі пробувають,
Землю турецькую, віру бусурманськую проклинають:
«Ти, земле турецька бусурманська,
Ти, розлуко християнська!
Уже бо ти розлучила не єдиного за сім літ війною,
Мужа з жоною, брата з сестрою,
Діток маленьких з отцем і маткою.
Визволь, Боже, бідного невольника
На Святоруський берег,
На край веселий, між народ хрещений!…»
Не легша була доля й українського жіноцтва, захопленого у неволю. Не маючи сили, щоб оборонятися од напасників, молодиці й дівчата тільки сльозами та благанням мали надію умилосердити степових хижаків.
У долині вогонь горить,
Коло вогню турок сидить,
Турок сидить — коня держить,
Коня держить за поводи,
За поводи шовковії;
Біля нього дівча сидить,
Дівча сидить, слізно плаче,
Слізно плаче, турка просить:
—