– Ларо, благаю тебе, не їдь! Я люблю тебе і знаю, що ти теж мене любиш. Давай залишимо цей інцидент позаду, поїдемо разом відпочивати, куди ти захочеш.
– Щодо моєї любові… гм, я зовсім не впевнена, що вона ще жива, тай реанімувати її немає ані сил, ані бажання. А стосовно відпустки – ти за п’ять років нашого подружнього життя жодного разу не виявив бажання провести її разом, як на мене, не варто й починати.
– Ти так зумисно кажеш, щоб зробити мені боляче – і правильно, я вартую цього! Але не кажи, що не кохаєш, я не повірю! Ти ж знаєш, що я жити без тебе не можу, я дихаю тобою!
Лара зачудовано підняла брови:
– І все це, що відбувається тепер, це звісно, доказ твоїх глибоких почуттів до мене, – зіронізувала вона. – Якщо любиш, то чому такий жорстокий зі мною? Як ти поясниш своє рішення не оплачувати оренду квартири?
Марко опустив голову:
– Я не можу тобі це пояснити, це не було обдумане рішенням, а спонтанне… Але повір мені, я зроблю все, щоб виправити мою помилку, щоб повернути твоє кохання! Я знаю, ти напевно позичила значну суму, щоб віддати борг за квартиру: без цього господар не погодився б укласти новий контракт. Я обіцяю повернути цей борг, у мене є гроші. Тільки не їдь в Єгипет!
Лара замислилась. Звісно, розчарування від вчинку Марка було велике, але вона розуміла, що без його фінансової допомоги вона навряд чи зможе забезпечити нормальне життя собі та синові. Вона заробляла не погано, але навіть і раніше на одну її зарплату було складно вижити, а з таким великим боргом і поготів. Можливо, ще й до Марка залишились почуття, поховані під товстим шаром образ і розчарувань. Але чи зможе вона їх відновити? Чи можна склеїти розбиту посудину? Марк, помітивши вагання в очах Лари, продовжував її благати, засипаючи обіцянками. Лара практично вже була ладна погодитися. «Але Єгиптом я не пожертвую! Нехай земля горить ясним полум’ям, але я туди поїду!» Вона сама до решти не розуміла, чому їй так життєво необхідна ця поїздка, тож вирішила скоритися голосу інтуїції.
– Марко, ти мені не чужа людина, я пам’ятаю все добро, котре ти зробив мені. Саме тому я даю тобі шанс: ти можеш залишитися, якщо виконаєш усі свої обіцянки, але в Єгипет я поїду.
Він опустив голову і, дивлячись на неї з-під лоба, вимовив хрипким голосом, карбуючи кожне слово:
– Якщо ти поїдеш, то між нами все закінчено! Ти мене більше ніколи не побачиш!
Лара взяла сумки і пішла до виходу, вже на порозі обернулася і сказала:
– Значить, так і буде, – і швидко покрокувала геть.
Вона боялася, що Марк кинеться їй навздогін і почне істерити, благаючи повернутися. Була глуха ніч, іти було нікуди, але вдома залишатися вона більше не могла. Їхати до Ксенії було далеко, та й не хотіла вона будити подругу посеред ночі. Лара раптом згадала, що має ключі від ресторану, який розташовувався в сусідньому кварталі. Був розпал літа, але вночі все ж таки на вулиці трохи прохолодно, тому дівчина вирішила