Лара теж заробляла не зле, тож їй навіть вдавалося організувати сімейні мандрівки потайки від чоловіка, якого вона просто ставила до відому в останній момент, знаючи, що він буде невдоволений і почне шукати різноманітні «відмазки» лишень би не їхати. Лара дуже любила подорожувати, то була її чи не єдина пристрасть. Вона ладна була витрачати всі свої вільні кошти на це захоплення, легко відмовляючи собі в типових жіночих примхах і потребах. Жінка не відвідувала дорогих салонів краси, не купувала коштовності та брендовий одяг. Опинившись у Європі в свої 30 років, маючи можливість відвідати будь-яку країну світу, для авантюрної натури дівчини це було вершиною бажань, але й тут Марко виявився в ролі старої валізи без ручки: нести важко, а викинути шкода. Його неможливо було вмовити поїхати разом на міський пляж чи навіть піти в кінотеатр, не кажучи вже про далеку поїздку. Незважаючи на те, що відмінність у віці між ними була всього лише шість років, чоловік їй видавався пенсіонером, якого після роботи цікавили лише диван і телевізор.
Марко працював з ранку і до вечора, а Лара ввечері мала роботу в ресторані, тож упродовж дня вони не бачилися. Дуже часто, повернувшись додому вночі після роботи жінка знаходила його вже сплячим у ліжку. Спершу це засмучувало її, адже вона щиро його кохала, згодом вона звикла до цього, а невдовзі цілком збайдужіла, врешті настав той момент, коли повертаючись додому, міркувала: «Хоч би він уже спав». Вони практично не бачилися, єдиний спільний вихідний Марко вважав за краще проводити за переглядом футбольних матчів або Формули 1. Спершу Лара намагалася скласти товариство чоловікові, але невдовзі зрозуміла, що він того не потребує. Тож незабаром і вільні неділі вони почали проводити нарізно, дедалі більше віддаляючись один від одного. Жінка віддавала перевагу компанії подруг, аніж бути поруч у вихідний із чоловіком, який вічно буркотів і був абсолютно байдужим до всього. Він відпускав Лару куди завгодно, тільки б його не турбували.
– Що мені робити? Так ми остаточно станемо чужими! – жалілася Лара подругам. – Треба, напевно, залишити цю роботу.
– Не будь дурна! Зараз криза, такої роботи більше не знайдеш! – відповідали вони. – Та й чи впевнена ти, що Маркові це треба? Якби його не влаштовувала ця ситуація, то давно б її змінив.
Дівчина і сама так думала, адже Марк добре заробляв, тож міг би запропонувати їй не працювати. Але на це не було навіть натяку, а совість Ларі не дозволяла сісти йому на шию разом зі своїм сином. Та й побоювалася вона залишатися без власних грошей, знаючи звичку чоловіка з мухи робити слона та влаштовувати скандал через найменшу дрібницю, адже під час сварок усі витрати опинялися на ній. У такі