Кошовий Війська Запорозького Низового Петро Калнишевський підтримував тісні особисті контакти з впливовими російськими вельможами та старшиною Гетьманщини. Він надсилав їм цінні дарунки та виконував доручення у торговельних та конфіденційних справах. Окрім іншого, царські чиновники були ласі до ексклюзивних сортів дніпровської риби. Калнишевського просили постачати в столицю екзотичні товари, зокрема білих верблюдів. За ними з Січі до Криму їздили спеціальні команди козаків. У 1763 році кошовий клопотався про кримське вино для лубенського полковника Івана Кулябки та смаколики для фаворита цариці Єлизавети Олексія Розумовського та його брата Кирила. З послуг такого штибу Калнишевський мав не лише торговельний, а й політичний зиск.
Серед чиновних високопосадовців Петербурга пішла мода записуватись у козаки. Російські вельможі бавились у «запорожців». Цю примху розніжених царедворців Калнишевський теж ставив собі на службу. Генерал-аншеф російської армії граф Петро Панін, генерал-поручик граф Олексій Остерман, генерал-майор князь Олександр Прозоровський, польський коронний гетьман Ксаверій Браницький, знову ж таки альковний друг Катерини князь Григорій Потьомкін – усі вони стали почесними козаками. Останній був записаний до Кущівського куреня і дуже цим пишався.
Попри ввічливі запевнення у вірнопідданстві російському престолу останній кошовий Війська Низового обстоював економічні інтереси Вольностей, піклувався про збереження політичних прав та автономії Запорожжя. Головну увагу козацькі депутації приділяли захисту своїх територій від зазіхань російських поміщиків, скасуванню мита в торгівлі Запорожжя з Гетьманщиною та російськими губерніями, висували територіальні претензії до Війська Донського і Кримського ханства, намагалися впорядкувати взаємини з російською прикордонною адміністрацією тощо.
Тривалий час Калнишевський намагався вивести Запорожжя з підпорядкування Малоросійській колегії, він доклав чимало зусиль, аби залишитись під опікою винятково Колегії іноземних справ. У такому разі Запорозькі Вольності формально зберігали за собою статус «іноземної» стосовно Росії території. Для досягнення цієї мети Калнишевський задіяв усі свої впливові знайомства при імператорському дворі, «підмазуючи» царських чиновників щедрими хабарами. Усе це якось не узгоджувалось із козацькою традицією домагатися свого збройною рукою.
Спроби Калнишевського позбутися надокучливої опіки призвели до конфлікту з президентом Малоросійської колегії графом Рум’янцевим. У жовтні 1766 року кошовий приїхав на Січ украй роздратований спілкуванням із цим пещеним вельможею. Масла у вогонь підлив полковий старшина Павло Савицький.