Щойно джип учасників експедиції «Вогонь волі» перетнув російський кордон, їх попросили автомобільний номер «Воля» замінити на цифровий. Із цього моменту абсолютно справне авто вперто не хотіло заводитись. Місцеві росіяни допомогли з акумулятором, однак на найближчому СТО з’ясувалось, що акумулятор тут ні до чого, автомобіль справний, а причина неполадки лишається невідомою. Пригоду хлопці перевели в містичне русло. Вони розповідають, що відчули присутність Калнишевського, якому майже триста років тому саме в цьому місці ой як не хотілось покидати Україну. Згодом у хлопців не було жодних проблем. Дорога стелилась гладко, все складалося якнайкращим чином, так ніби дух старого козака допомагав учасникам експедиції.
Без готельних пауз подолавши понад п’ять тисяч кілометрів, хлопці прибули до Архангельська. Звідси до Соловків треба було здійснити переліт невеличким туристичним літаком. На чотирьох учасників експедиції виявилось тільки два квитки, однак за кілька годин, здавалось би, безнадійна ситуація владналася. Хлопці тут же пов’язали це з допомогою невидимих сил.
Коли козаки повертались із Соловків, містична історія з квитками повторилась. В останній момент вони як з неба впали.
Був момент, коли хлопці могли залишитись без житла, однак невидима рука і тут усе виправила.
У День Незалежності учасники експедиції задумали зварити козацький куліш, але вогнища на заповітній території острова розпалювати не дозволяли, крім того, затягнуло на дощ, тож смачна ідея опинилась під загрозою зриву.
Вечір Дня Незалежності козаки святкували біля багаття, на якому варився куліш. На тлі північного нічного неба було видно обриси монастиря. Наступного дня отець Василь відслужив молебень на місці розстрілу тридцяти шести керівників антибільшовицького повстання. Серед них був холодноярський отаман Петро Дерещук, родом з Уманщини. Неподалік пам’ятника розстріляним козаки висадили саджанець сімсотлітнього дуба з Хортиці.
На Соловках хлопці відвідали місця, пов’язані з кошовим Війська Низового. У напівтемряві монастирської башти «Сушило» віднайшли одну з в’язничних камер, де сидів «батько» запорожців Петро Калнишевський. Поставили біля неї запалену лампадку. Іншу запалили біля погруддя кошовому в монастирському некрополі. До пам’ятника поклали маленьку дерев’яну булаву, а на могильну плиту – гілочку калини.
На зворотньому шляху авто холодноярівців виринуло у Москві. Спокій Червоної площі порушив козацький джип, із вікон якого стриміло два прапори – малиновий запорозький та чорне повстанське знамено з енергійним написом «Воля України, або смерть». Нічна Москва на подію відреагувала доволі мляво. До авто, щоправда, підійшов якийсь хлопчина і сказав, що краще цього не робити.
Покинувши столицю Росії, козаки відвідали підмосковне село Ярополче, місце останнього спочинку уродженця Чигирина, гетьмана Правобережної України Петра