У підсумку Московія хоча й зуміла уникнути прямих договірних стосунків з Військом Низовим, але так чи інакше визнала появу під своїм крилом на величезній території по степовому кордону Європи осібної військово-територіальної та суспільної одиниці – Вольностей Війська Запорозького Низового. Петербург, таким чином, потрапляв у двозначну ситуацію. Будь-які зміни північних кордонів Османської імперії автоматично означали прирощення чи урізання не власне російських володінь, а території Вольностей, з якою запорожці принагідно могли перейти під зверхність хана чи султана.
Козаки, ясно усвідомлюючи невіддільність Війська Запорозького Низового від території, неодноразово заявляли, що вона «за нами піде». Вони не вважали підданство московському цареві чимось вічним. Запорозькі посланці Іван Орловський та Омелян Черевик у розмові з французьким консулом у Криму Пейсонелем зазначали, що їхня земля вільна і незалежна; російський двір не зайняв цієї території ні за правом завоювання, ні за правом придбання, а козаки тільки союзники цієї потуги і не зобов’язані терпіти ярмо, яке Росія прагне їм накинути. Без сумніву, природний розвиток Війська Запорозького Низового як окремого суспільного організму тяжів до перетворення Вольностей на державу.
«У часи Нової Січі запорожці мали: територію, владну вертикаль на чолі з кошовим, адміністративний поділ, військо, кордони, окрему податкову та митну системи, власну економічну модель. Запорозька старшина поступово перетворювалася на еліту» (Михайло Грушевський. «Історя України-Руси»).
Підвалини економічних взаємин на території Вольностей формувало безпрецедентне домінування вільнонайманої праці. Запорожжя не знало позаекономічної принуки в жодній сфері, що робило Військо Низове білою вороною у Східній Європі, не кажучи вже про Російську імперію. Не тільки промисли чи торгівля, а й скотарство та рільництво, розвинувшись у часи Нової Січі, базувалися на господарстві фермерського типу, коли посполиті у слободах чи козаки-гніздюки були особисто вільними. Не існувало обмежень на перехід посполитих до козацького стану, який взагалі не платив жодних чиншів. Достатньо було виконувати «козацьку службу».
Віктор Брехуненко: «”Плуг притягне пана” – під цим гаслом Запорожжя аж до середини XVIII століття розвивалося. Але в середині XVIII століття було змінено цю концепцію. І саме тоді почалася масова колонізація тих теренів українським населенням з Гетьманщини, з Слобідської України і з Правобережної України. Запорожжя вкрилося густою мережею хуторів, козацьких зимівників, з яких потім виростали сучасні міста і містечка Південної і Східної України. І саме в той час, за доби Петра Калнишевського, Південна і Східна Україна незворотньо набула українського забарвлення».
Більшість сучасних міст Південної та Східної України постали на місці давніх козацьких поселень. Приміром,