Ця краса, здавалося, змусила дівчинку заніміти. Вона відкинулася на спинку кабріолета, схрестила свої худенькі руки і захоплено дивилася вгору на білу пишність. Навіть коли вони проїхали Бульвар та їхали по довгому схилу Ньюбріджа, вона продовжувала сидіти нерухомо і мовчати. З не менш захопленим обличчям вона дивилася удалину на захід сонця, і в її очах проносилися дивовижні видіння на цьому фоні, що світиться. Через Ньюбрідж, шумне невелике село, де гавкали собаки, кричали діти, і цікаві особи виглядали з вікон, вони проїхали все ще мовчки. І через три милі дівчинка не сказала ні слова. Очевидно, вона могла мовчати так само енергійно, як і говорити.
─ Мені здається, ти втомилася і зголодніла – наважився нарешті сказати Метью, припустивши, що це було єдиною причиною її мовчання. – Але нам вже залишилося трохи проїхати – всього близько милі.
Дівчинка глибоко зітхнула і подивилася на нього мрійливим поглядом, що неначе повернувся з просторів Всесвіту.
«Ох, містер Касберт»! – прошепотіла вона – «це місце, яке ми проїжджали – біле місце – що це було»?
─ Ти напевно, маєш на увазі Бульвар – сказав Метью після декількох секунд роздуму, – це дійсно миле місце.
─ Миле? О, слово «миле» не зовсім підходить для цього місця. І прекрасне теж не підходить. Швидше чудове – найбільш доречне. Це місце – єдине з усіх, які я бачила у своєму житті, яке не можна уявити більш дивовижним. Воно викликало радість ось тут, – вона приклала руку до грудей. – це викликало навіть біль, та все ж це був приємний біль. У Вас коли-небудь був такий біль, містер Касберт?
─ Чесно кажучи, я не можу пригадати.
─ А у мене багато разів – завжди, коли я бачу що-небудь справді красиве. Але не можна називати це прекрасне місце Бульваром. Ця назва нічого не виражає. Треба назвати його – дайте мені подумати – Біла Дорога Захоплення. Хіба не гарна образна назва? Коли мені не подобається назва місця або ім'я людини, я завжди придумую нове і завжди їх так називаю. Була одна дівчинка в дитячому будинку, яку звали Хепзиба Дженкінс, але я завжди називала її Розалією Де Вер. Інші люди можуть називати це місце Бульваром, але я завжди називатиму його Білою Дорогою Захоплення. Нам дійсно залишилося проїхати тільки милю до будинку? Я рада, і в той же час жалкую. Я жалкую, тому що ця поїздка була така приємна, а я завжди жалкую, коли приємні речі закінчуються. Щось приємне може статися і потім, але Ви ніколи точно не знаєте. І так часто відбувається, що це може бути не зовсім приємне. Я знаю зі свого досвіду. Але я рада, що ми їдемо додому. Бачте, у мене ніколи не було власного дому, наскільки я можу пам'ятати. І у мене знову виникає цей приємний біль, коли я думаю, що їду в дійсно справжній дім. О, хіба це не прекрасно?
Вони проїхали вершину пагорба. Нижче був ставок, схожий на річку, такий довгий і широкий він був. Міст перетинав його посередині