─ Я міг би найняти французького хлопчика, щоб допомагав мені, ─ сказав Метью, ─ а вона буде компаньйонкою для тебе.
─ Мені не потрібна компаньйонка, ─ сказала Маріла. ─ І я не збираюся залишати її.
─ Ну, добре, як скажеш, Марріло, ─ сказав Метью, піднімаючись і відкладаючи трубку. ─ Я йду спати.
Метью пішов. Спати пішла і Маріла після того, як вимила посуд, рішуче насупивши брови. А зверху, у кімнаті на даху, одинока дитина, що потребує ласки та любові, плакала уві сні.
Розділ 4. Ранок в Зелених дахах
Вже розвиднілось, коли Енн прокинулася і сіла в ліжку, збентежено дивлячись у вікно, через яке лився потік веселого сонячного світла, і було видно, як щось біле і пухнасте парило в яскраво-блакитному небі.
У першу мить вона не могла згадати, де знаходиться. Спочатку вона відчувала себе чудово, неначе сталося щось дуже приємне; а потім прийшов жахливий спогад – вона в Зелених дахах, і її не хочуть брати, тому що вона не хлопчик!
Але був ранок, а за вікном квітнула вишня. Енн вистрибнула з ліжка і підбігла до вікна. Вона штовхнула стулку – вона піддалася із скрипом, неначе не відкривалася дуже довго, що, втім, так і було; вона застрягла так міцно, що треба було докласти зусилля, щоб відкрити її.
Енн впала на коліна, вдивляючись в червневий ранок, очі її блищали від захвату. О, хіба тут не красиво? Хіба це не прекрасне місце? Нехай навіть вона не залишиться тут – вона уявить, що залишиться. Тут є можливість помріяти.
Велика вишня росла за вікном, так близько, що гілки її торкалися будинку, і вона була так щільно усипана квітами, що навіть листя не було видно. З обох боків від будинку був великий фруктовий сад, де росли і яблуні і вишневі дерева, все в квітах; а трава під ними була усипана кульбабами. У саду на схилі ріс бузок, увесь в гронах фіолетових квіточок, і їх запаморочливо солодкий аромат доносився з уранішнім вітром з вікна.
За садом виднілося зелене поле, покрите пишною конюшиною. Воно тягнулося до долини, де біг струмок і безліч білих беріз безтурботно росло в підліску, що наводить на думку про чудовий відпочинок серед папоротей, мохів і лісових рослин. За долиною був пагорб, зелений і пухнастий від ялин і ялиць; а далі виднівся просвіт, в який виглядав сірий дах будиночка, який Енн раніше помітила на іншій стороні Озера Мерехтливих Вод.
Ліворуч були великі комори і за ними сходили вниз до ігристого синього виблискуючого моря зелені поля.
Очі Енн, чутливі до усього прекрасного, затрималися на цій красі, жадібно вбираючи все, що було перед нею. Вона бачила багато неприємних місць у своєму житті, бідолаха. Але це прекрасне місце перевершувало найсміливіші її мрії.
Вона стояла навколішки, забувши про все, окрім чарівності, що оточувала її, поки не відчула чиюсь руку на своєму плечі. Марілла перервала її мріяння.
─ Час одягнутися, ─ коротко сказала вона.
Марілла дійсно не знала, як розмовляти з дитиною, і незручне їй самій незнання робило її строгою і рішучою проти її волі.
Енн встала