В продолжение сего монолога мать и дочь плачут.
Выборный.
Ей, Наталко, не дрочися!
Терпилиха.
Та пожалiй рiдной,
Мене, старой, бiдной,
Схаменися!
Наталка.
Не плач, мамо, не журися!
Выборный.
Забудь Петра-ланця,
Пройдоху-поганця, —
Покорися!
Терпилиха.
Будь же дочко, мнi неслушна!
Наталка.
Тобi покоряюсь,
На все соглащаюсь
Прямодушно.
Все трое.
Де згода в сiмействi, де мир i тишина,
Щасливi там люди, блаженна сторона.
Їх Бог благословляєть,
Добро їм посилаєть,
I з ними вiк живеть.
Терпилиха. Дочко моя! Голубко моя! Пригорнись до мого серця, покорность твоя жизнi i здоров’я менi придаєть. За твою повагу i любов до мене Бог тебе не оставить, моє дитятко!
Наталка. Мамо, мамо! Все для тебе стерплю, все для тебе зроблю, i коли менi Бог поможеть осушити твої сльози, то я найщасливiша буду на свiтi, тiлько…
Выборный. А все-таки «тiлько»! Вже куда не кинь, то клин. Викинь лиш дур з голови; удар лихом об землю, – мовчи та диш!
Терпилиха. Так, дочко моя! Коли тобi що i наверзеться на ум, то подумай, для кого i для чого виходиш за возного замуж.
Наталка. Так я сказала уже, що все для тебе зроблю, тiлько щоб не спiшили з весiллям.
Выборный. А нащо ж i одкладовать в довгий ящик; адже ми не суддi.
Терпилиха. Да треба ж таки прибраться к весiллю: хоть рушники i єсть готовi, так iще дечого треба.
Выборный. Аби рушники були, а за прибори на весiлля не турбуйтеся: наш возний – чоловiк, не взяв його кат – на свiй кошт таке бундючне весiлля уджигне, що ну! Послухайте ж сюда: сьогодня зробимо сватання, i ви подавайте рушники, а там уже умовитеся собi з паном женихом i за весiлля. Прощайте! Гляди ж, Наталко, не згедзайся, як старости прийдуть! Пам’ятуй, що ти обiщала матерi. Прощайте, прощайте!
Терпилиха. Прощайте, пане виборний. Спасеть вас Бог за вашу приязнь.
(Уходит вместе с выборным.)
Наталка (одна). Не минула мене лиха година; возний гiрше реп’яха причепився. А здається, що Макогоненко до всей бiди привiдця. Боже милосердний! Що зо мною буде! Страшно i подумать, як з немилим чоловiком весь вiк жити, як нелюба миловати, як осоружного любити. Куда менi дiватись? Де помощi шукати? Кого просити? Горе менi! Добрi люди, помогiте менi, пожалiйте мене! А я од всього серця жалiю об дiвках, якi в такiй бiдi, як я тепер. (Становится на колени и, поднимая руки вверх, говорит.) Боже! Коли уже воля твоя єсть, щоб я була за возним, ти вижени любов до Петра iз мого серця i наверни душу мою до возного, а без сього чуда я пропаду навiки… (Встает и поет.)
Чого ж вода каламутна, чи не хвиля збила?
Чого ж i я смутна тепер, чи не мати била? (2)
Мене ж мати та не била – самi сльози ллються;
Од милого людей нема, од нелюба шлються. (2)
Прийди,