Выборный. Що? Одказала? Добре зробила. Тахтауловський дяк п’є горiлки багато i уже спада з голосу; волосний писар i пiдканцелярист Скоробреха, як кажуть, жевжики обидва i голi, вашецi проше, як хлистики, а Наталцi треба не письменного, а хазяїна доброго, щоб умiв хлiб робити i щоб жiнку свою з матiр’ю годовав i зодiгав.
Возный. Для чего же неписьменного? Наука – теє-то як його – в лiс не йде; письменство не єсть преткновенiє iлi помiха ко вступленiю в законний брак. Я скажу за себе: правда, я – теє-то як його – письменний, но по благостi всевишнього єсмь чоловiк, а по милостi дворян – возний, i живу хоть не так, як люди, а хоть побiля людей; копiйка волочиться i про чорний день iмiється. Признаюсь тобi, як приятелю, буде чим i жiнку – теє-то як його – i другого кого годовати i зодiгати.
Выборный. Так чом же ви не одружитеся? Уже ж, здається, пора. Хiба в ченцi постригтись хочете? Чи ще, може, суджена на очi не нависла? Хiба хочете, щоб вам на весiллi сю пiсню спiвали? Ось слухайте.
(Выборный поет.)
Ой пiд вишнею, пiд черешнею
Стояв старий з молодою, як iз ягодою. (2)
I просилася, i молилася:
«Пусти мене, старий дiду, на улицю погулять!» (2)
«Ой я й сам не пiду, i тебе не пущу:
Хочеш мене, старенького, да покинути. (2)
Ой не кидай мене, моя голубочко,
Куплю тобi хатку, i ще сiна жатку,
I ставок, i млинок, i вишневий садок». (2)
«Ой не хочу хатки, анi сiна жатки,
Нi ставка, нi млинка, нi вишневого садка. (2)
Ой ти, старий дiдура, i зогнувся, як дуга,
А я, молоденька, гуляти раденька». (2)
Возный. Коли другiї облизня поймають, то i ми остерегаємся. Наталка многим женихам пiднесла печеного кабака; глядя на сiє, i я собi на умi.
Выборный. А вам що до Наталки? Будто всi дiвки на неї похожi? Не тiлько свiта, що в вiкнi; сього дива повно на свiтi! Та до такого пана, як ви, у iншої аж жижка задрижить!
Возный (в сторону). Признáюсь йому в моєй любвi к Наталцi. Послухай, пане виборний! Нiгде – теє-то як його – правди дiвати, я люблю Наталку всею душею, всею мислiю i всiм серцем моїм, не могу без неї жити, так її образ – теє-то як його – за мною i слiдить. Як ти думаєш? Як совiтуєш в таковом моєм припадцi?
Выборный. А що тут довго думати? Старостiв посилати за рушниками, та й кiнець. Стара Терпилиха не зсунулась iще з глузду, щоб вам одказати.
Возный. Ох, ох, ох!.. Стара не страшна, так молода кирпу гне! Я уже їй говорив, як то кажуть, надогад бурякiв – теє-то як його – так де! Нi приступу!
Выборный. Що ж вона говорить, чим одговорюється i що каже?
Возный. Она iзлагаєть нерезоннiї – теє-то як його – причини; она приводить в довод знакомство вола з волом, коня з конем; нарицаєть себе сиротою, а мене паном; себе бiдною, а мене багатим; себе простою