Злодюжка якусь хвилю сидів із роззявленим ротом, вдивляючись у темряву і спалахи вогню від папіроски.
Потім цей рот поволі витягнувся в довгу улесливу посмішку.
Навіть картуза стягнув з копни немитої шевелюри:
– Олексій Богданович?! Пан Крапка?! Отець наш небесний! Простіть Христа-ради: не признав одразу. Ми ж вас знаєте як шануємо – один ви у нас і лишилися справедливий! Як ви Митьку-лома від суду неправедного відмазали! Та ми за вас… Та я… Я…
– Що ти? – кинув з презирством. – Ти гопота дрібна. Спец по самоварах. Ти мені ось що скажи: хто майстерню бомбив?
– Падлянки не зроблю – скажу як є: зуб даю – не знаю! Але якщо накажете – пущу свист, дізнаюся. Вам самолічно доповім. Це мені за честь!
– Свисту не треба, а от якщо дізнаєшся, хто звідси креслення міг поцупити, – отримаєш срібний карбованець.
– Хре… що? – не зрозумів злодюжка. – Яке хрещення? Ми всі люди хрещені, закон поважаємо. – І з надією знову завів: – Відпустіть, дя-я-я-ядечку Олексію Богдановичу, не загубіть душу святу!
– Те, що ви, антихристове плем’я, хресним знаменням прикриваєтесь, то мені не в новину. Я про інше: крес-лен-ня! Малюнки такі, на папері. Вони вашому братові не потрібні. Якщо ваші тут хазяйнували – прошу лише повернути. По-доброму.
– Креслення? – розгубився самоварник, чоло напружив: – Про це треба питати в тих, хто панкує. А ми люди прості, нам те креслення ні до чого. Але якщо вам потрібно – землю урию!
– Уриєш, не сумнівайся, – кивнув страшний чоловік. – А завтра увечері скажеш, хто тут порядок наводив, ваші чи заброди.
– Наші вже третій тиждень на підсосі сидять, – тяжко зітхнув самоварник. – Можете самі пересвідчитись: у кнайпі на Сінному покотом лежать. Усі як один. Зуб даю: не наші то були.
– Ну ось про це ти мені і розкажеш. Завтра.
Надія є, подумав самоварник і улесливо підхопився з незручного ящика:
– Щоб мене геєна вогняна…То відпускаєте, тату?
Страшний чоловік кивнув на пощерблений самовар:
– І це забери!
Злодюжка, підхопивши свою здобич, прожогом кинувся у двері.
Тільки шлейф ринкового аромату гойднувся на свіжому весняному протязі.
Олексій Богданович Крапка, колишній перший помічник обер-поліцмейстера департаменту, улюблений учень завідувача розшукового відділення, колезького секретаря п. Георгія Михайловича Рудого (до слова, засновника науково-технічного підходу в боротьбі зі злочинним світом), а нині – околоточний наглядач і невдаха тридцяти двох років, знову поклав свої довгі ноги на ящик, насунув капелюха на чоло і поринув у медитацію…
…Що не кажіть, а військові оркестри – видовище урочисте і навіть зворушливе.
А якщо грають на набережній Дніпра та ще й перед відплиттям судна, то душа починає злітати над хвилями разом із чайками!
Військовий капельмейстер, сам схожий на чайку, змахує крилами і викликає зливу звуків із золотих тромбонів і сурм, а звуки такі, що самі рвуться в небо, здіймають над бруківкою дерев’яний настил разом