– Муся, – розгублено промовила Муся, – точніше – Марія. Марія Матвіївна. Тільки я все одно нічого не розумію. Що ви там про шановну публіку говорили?
Той Олексій аж по колінках себе вдарив.
– Вас, певно, погано проінструктували, рибонько?
– Ніяка я вам не… – не встигла вставити Муся, як повідомив нахаба наступне: що «з метою розваги високих гостей пароплаву – чисто конфіденційно! – найняті вони сюди, аби утворювати невимушену атмосферу, танці та ігрища заводити, спонукати до гри в карти, до замовлення напоїв у шинквасі та збадьорювати пристрасті».
І додав:
– Воно ж, поважне панство, у своїх «лямурах-тужурах» та справах державних і купецьких геть закостеніло. Треба їхні почуття збуджувати, до пристрастей спонукати! Мусимо їх, мов суп учорашній, розмішувати, щоб уся морква з буряком на поверхню полізла!
Про моркву з буряком Муся мало що второпала, але зрозуміла, що втрапила в халепу, яка їй зовсім ні до чого.
Насупилась:
– Так ми що – тут разом мусимо жити? В одній каюті? Та де таке видане? Я негайно ж піду до капітана і…
– …і нас обох на берег відішлють! – сказав він.
– Це чому ж?
– Яка нетямуща напарниця мені дісталася! – обурився. – А умови контракту? А харч як відпрацьовувати?
Хоч була Муся панночкою, що шануватися мусила б, але не втрималась – свиснула:
– Оце так…
Той побачив, що напарниця заспокоїлась, і каже:
– Ну, якщо вам на берег треба – можете йти до капітана.
– Не треба! – скрикнула Муся і безпомічно роздивилася довкола: ліжко ж тут одне.
– Не хвилюйтеся, – зрозумів він. – Я на тім канапе вмощуся. На вас посягати не збираюся. Ви мені не до смаку. Ну як – згода?
– Згода, – шморгнула носиком Муся.
– От і добре, – зрадів акторчук. – Попереджаю одразу: хроплю, димлю, зловживаю!
І демонстративно дістав звідкись баклажку, відкрутив срібну голівку – ковток зробив.
Муся лише зітхнула тяжко.
Блузку і зачіску поправила, валізу відкрила – треба ж до вбиральні сходити, пил з себе дорожній змити, переодягтися.
Акторчук допоміг розкидане докупи зібрати, оберемок з книжками на стіл поставив, глянув презирливо:
– Любовні романчики почитуєте?
Тут уже Муся не витримала, руки його погані з книжок скинула:
– Це кримінальні історії доктора Шерла! Не ваш клопіт!
– Добре, добре, – заспокоїв він. – Приведіть себе до ладу – і підемо працювати. Вечеря наближається. А нас тут задарма годувати не будуть!
І влігся на своє канапе з мерзенним співом:
– Смє-є-єйся, паяц, над разбітой любов’ю-ю-ю-ю!!!
Чмихнула Муся, речі чисті з валізи дістала (так, щоб його нескромне око не побачило ані краєчка білизни) – і прожогом кинулася до вбиральні.
Дідько з ним, подумала, аби лише плисти!
Повітове містечко Глобине, де мешкала сестра пана генерала Параскева Іванівна, власниця парового млина з крупорушкою, розташоване на притоці Псла