– Тепер потрібно йти дуже обережно, – повернувшись, промовив Куідель. – Річка вже близько, але в цей час хижаки полюбляють виходити до її берегів на полювання. Якщо місяць не осяє наш шлях своїм посвітом, шансів залишитися в живих буде небагато.
Матвій підняв очі в небо в марній спробі відшукати нічного супутника нашої планети, але нічого не виявивши, зціпив зуби й знову покрокував за Куіделем. Мандрівники з ранку нічого не їли, і, без сумніву, тривалий перехід сильно втомив їх. Але Матвій був тренований в походах і міг не їсти до трьох днів практично без втрати сил. А ось у своєму провідникові він неабияк сумнівався, хоча по його твердій ході міг зробити висновок, що підготовлений він до таких випробувань не гірше. Індіанець лише пив воду з фляги, навіть не зупиняючись.
У цей вечір доля виявилася до них прихильною. Місяць вийшов з-за хмар раптово й осяяв відбитим сонячним світлом навколишній простір. Праворуч від них височіли величезні дерева, а зліва простягалася велика порожня рівнина. Вони опинилися ніби на узліссі джунглів і йшли паралельно їм. Шум бурливої річки тепер чувся значно виразніше і Матвій вдивлявся у порожнечу, що відкрилася зліва від них. Не більш ніж у п'ятистах кроків від них він побачив мерехтіння потоку світла, яке мчало по землі, освітлюючи її неймовірно мальовничими вогнями.
– Річка! – вигукнув Матвій і радісно поплескав по плечу Куіделя.
Однак індіанець різко обернувся і приклав вказівний палець до своїх губ, даючи зрозуміти, що будь-який шум може привернути небажану увагу. Матвій слухняно кивнув, але встиг помітити, що Куідель теж задоволений.
– Тепер потрібно йти дуже швидко, – прошепотів він. – Не відставай.
Двоє сміливців розвернулися і попрямували прямо до річки. Підійшовши ближче, Матвій виявив, що спуститися прямо до води не виявляється можливим через пологий, вкрай розмитий берег.
– До води не підійти, – з досадою шепнув Матвій.
– І в цьому наш порятунок, – запевнив індіанець. – Нумо спробуймо спуститися, але будь обережний.
Матвій першим поліз донизу спадистим краєм. Водна поверхня розкинулася під ними на відстані трьох метрів. На свій подив він виявив, що весь вертикальний схил поцяткований корчами, схожими на коріння дерев, хоча поблизу не росло великих екземплярів. Крім того, ці корчі утворювали в собі невеликі ніші, в які можна було забратися і сховатися. Матвій заліз в одну з них і став чекати Куіделя.
– Ну як тобі такай притулок? – почув він голос індійця, який спускався слідом.
– Це просто фантастика! Я б ніколи не подумав, що в джунглях можна знайти такий чудовий нічліг.
– Так, нам пощастило, тому що не скрізь є такі укриття. Великі кішки нас тут точно не дістануть, але є ймовірність потрапити в пащу крокодила. Їх тут досить багато, і хоча нас вони навряд чи дістануть, все одно будемо спати по черзі.
– Добре, тоді ти лягай зараз, а в другій половині ночі спати